Difference between revisions 14779011 and 16133451 on ukwiki

{{Економіка}}
'''Мікроеконо́міка '''— наука, яка вивчає взаємодію окремих економічних суб'єктів та досліджує механізм функціонування конкретних [[Ринок|ринків]].

Мікроекономіка розкриває основні закономірності функціонування [[Ринкова економіка|ринкової економіки]] на рівні товаровиробника та споживача і показує [[механізм]] прийняття рішень господарюючими суб'єктами, які прагнуть досягти максимального задоволення потреб в умовах використання обмежених ресурсів.

== Мікроекономіка в системі економічних наук ==
Мікроекономіка — це розділ економічної теорії, який вивчає діяльність окремих економічних суб'єктів. Ними можуть бути окремі споживачі, робітники, вкладники капіталу, фірми тощо. З одного боку, вона пояснює, як і чому приймають рішення окремі господарюючі суб'єкти, а з іншого — вивчає взаємодію суб'єктів у процесі утворення більших структур — галузевих ринків.

Мікроекономічний аналіз має такі етапи еволюційного розвитку:

: '''I етап''' ([[1845]]–[[1890]]). Закладаються основи мікроекономіки, формуються основні методологічні принципи дослідження. Найвідомішими представниками цього етапу є:
:: а) [[Герман Гайнріх Ґоссен|Герман Госсен]], який вперше використав психологічний фактор аналізу економічної поведінки суб'єктів і сформулював [[Закони Ґоссена|закони насичення потреб]] людини;
:: б) [[австрійська школа]] ([[Карл Менґер]], {{нп3е перекладено|Фрідріх фон Візер||en|Friedrich von Wieser}}, [[Ейген фон Бем-Баверк]]), представники якої збагатили економічну науку відкриттям принципу [[Гранична корисність|граничної корисності]] й запропонували кількісний (кардиналістський) підхід до її визначення;
:: в) {{нп3е перекладено|Джон Бейтс Кларк||en|John Bates Clark}}, представник американської школи, який порушив питання про необхідність визначення граничної корисності не лише щодо предметів споживання, а й факторів виробництва, тим самим модифікував теорію граничної корисності у теорію граничної продуктивності факторів виробництва.
: '''II етап''' ([[1890]]–[[1933]]). На цьому етапі мікроекономіка виділяється в окрему галузь економічних наук. Представниками другого етапу є:
:: а) [[Альфред Маршалл]], який запропонував компромісний варіант визначення ринкової ціни — граничною корисністю та витратами виробництва; сформулював закони попиту та пропозиції
:: б) математична школа ([[Вільям Стенлі Джевонс]], [[Леон Вальрас]], [[Вільфредо Парето]]). Ця школа вперше широко використала апарат математики як інструмент економічних досліджень і спробувала описати ринок конкурентних товарів як замкнутої системи жорстких кількісних взаємозалежностей. Вона запропонувала якісний (ординалістський) підхід до визначення граничної корисності і обґрунтувала теорію загальної економічної рівноваги.
: '''III етап''' ([[1933]] — до сьогодення). Мікроекономіка розвивається на власній основі і поповнюється такими відкриттями: ефект доходу і заміщення ([[Слуцький Євген Євгенович|Євген Слуцький]], [[Джон Хікс]], [[Пол Самуельсон]]); теорія [[Недосконала конкуренція|недосконалої конкуренції]] ([[Джоан Робінсон]]); теорія [[монополіст]]ичної конкуренції ({{нп3е перекладено|Едвард Чемберлін||en|Edward Chamberlin}}); [[теорія ігор]] ([[Джон Форбс Неш]], [[Оскар Морґенштерн]], [[Джон фон Нейман]]).

Як економічна наука мікроекономіка шукає відповіді на основні запитання, що постають перед будь-якою економічною системою. Це насамперед запитання «що виробляти?». Для вибору прийнятного варіанта виробництва потрібно пізнати потреби споживача, задоволення яких є кінцевою метою всякого виробництва. Інше запитання, на яке намагається відповісти мікроекономіка, — «як виробляти(contracted; show full)== Див. також ==
* [[Мезоекономіка]]
{{Без джерел|дата=січень 2014}}
{{econ-stub}}

{{Економіка і фінанси}}

[[Категорія:Мікроекономіка|*]]