Revision 11183611 of "Левандовський П.С" on ukwiki

<noinclude>{{Delete|16 грудня 2012}}</noinclude>
{{Стаття, з якої нема посилань|дата=грудень 2012}}
УДК 94 (477.63) «18-19»                                                   
                                                     
                                                А.Б.Джусов
                                       краєзнавець, к.т.н. м.Новомосковськ
       П.С. Левандовський – видатна творча постать південної України.
   Висвітлено життя та діяльність видатного, але мало відомого композитора і художника першої половини ХІХ ст. П.С. Левандовського
    Ключові слова: музика, композитор, художник-богомаз, хормейстер.
     Освещается  жизнь и деятельность выдающегося, но мало известного композитора и художника первой половины ХІХ ст. П.С. Левандовского.
    Ключевые слова: музыка, композитор, художник-богомаз, хормейстер.
      У першій половині ХІХ ст. у  присамарському  Новомосковську жив і творив свої музичні і художні твори видатний митець, пам’ять про якого треба відновити і внести у плеяду постатей творчої еліти  нашого краю. Він був одним із тих найперших  інтелігентів України, кого годувала не посада, а творча робота вільного художника.  Йдеться  про видатного композитора і хормейстера, художника-богомаза і портретиста П.С. Левандовського. 
   Прокопій Степанович, як свідчив його син Флорентин (мешкав у м. Палограді), народився 8 (19) липня 1782 року в Києві у сім’ї протоієрея Стефана Левандовського (у деяких джерелах зустрічається помилкове  11 березня). Мав духовну освіту – закінчив Київську духовну академію. Ще в дитинстві у Києво–Печерських монахів навчився живопису, тонкощам володіння пензлями і фарбами. Самоуком опанував гру на гуслях, на скрипці та фортепіано. Під час війни Наполеона з Портою (сучасна Туреччина), в 1806 році  у Києві почали формувати загони міліції (Російська імперія вже була членом антинаполеонівської коаліції). Левандовський вступив до загону, але коли той направили на поповнення армії Міхельсона, яка базувалась у Молдові, Прокопій покинув загін. Придбав човна і поплив униз по Дніпру, маючи при собі улюблені скрипку та книги. Через декілька днів плавання пристав до берега у містечку Ржищів. Після перепочинку, відчувши прилив натхнення, почав творити концерт  «Боже, в поміч мою вонмі». Одного дня Прокопій заграв на скрипці. Полились мелодії українських народних пісень. Чарівна музика привабила людей. Зібрався натовп слухачів. Мелодії відгукувались у серцях, пробуджували одвічні і величні почуття у благоговійній тиші. Люди плакали, усміхались, знову плакали і знову усміхались зачаровані божественними мелодіями свого життя. Та ось гра припинилась. Збуджені слухачі підхопили виконавця на руки і понесли до міста. Щедро почастували, влаштували на постій. Містяни вирішили будь-що зоставити обдарованого прибульця у себе. Умовляли, зваблювали земними благами. Запропонували  в наречену найкращу міську красуню із гарними статками.  Але Прокопій поплив далі. Невдовзі прибув до Катеринослава. У ті роки місто тільки-но розбудовувалось. Попит був на людей різноманітних професій. Відвідуючи Свято–Троїцьку церкву, Левандовський спілкувався і допомагав дячкам на криласі. Керівництво єпархії  помічає його видатні здібності і призначає  регентом хору півчих архієрея Платона (Любарського). Водночас Прокопій переймається живописом, малює портрети впливових людей міста. В 1807 році отримує постійну роботу – чин колезького регістратора і посаду письмоводителя лікарської управи. Але службова кар’єра його не захоплює. В кінці 1814 року Левандовський йде у відставку і зосереджується виключно на  музичній і малярській творчості. 
   Перші відвідування Прокопієм Степановичем Новомосковська відбулись у  1810 році. Його привабило місто – розкішний Свято-Троїцький храм, знаменитий Самарський монастир. Він домовляється  про виготовлення іконостасу для місцевої кладбищенської церкви Всіх Святих. Облаштовує  художню майстерню і починає виконувати  замовлення на виготовлення іконостасу  для церкви св. Миколи у селі Паньківка (бувші Піски), що знаходилось на лівому березі Дніпра проти Катеринослава. У 1820 р. з сімєю остаточно поселився у Новомосковську у власному будинку.
Відомий автор споминів про Новомосковськ середини ХІХ ст. Григорій Прокопович Надхін (1819–1881), посилаючись на періодику і літературні джерела того часу, ототожнював музичний талант і внесок Левандовського в музичну культуру з відомими композиторами Джузепе Сарті та його учнями Степаном Анікієвичем Дегтярьовим та Артемієм Лук’яновичем Веделем. Сучасники сприймали Левандовського як продовжувача справи названих композиторів. Він унаслідував і об’єднав у своїй творчості їхні художні якості та творчі здобутки. Прокопій Степанович вперше, саме у Новомосковську, на півдні імперії запровадив партесний спів створеними і керованими ним хорами хлопчиків, дорослих та змішаними, багатоголосими хорами у Самарському монастирі і Троїцькій церкві. Для хорового співу користувався творами своїх попередників, але здебільшого творив власну музику на церковні тексти. Він створив понад 80 мелодій на вірші із псалтирі і молитов, світської музики. Найбільше відомими й поширеними вважаються концерти: «Суди мі, Боже», «Преклони, Господи, вухо Твоє», «Плачу і ридаю», «Хваліте Господа всі язиці», «Благословлю, Господа, на всякий час», «До тебе, Господи, воздвигох душу мою», «Із глибини возвах до Тебе, Господи», «Помилуй мя, Боже», «Літургія», «Херувимська пісня», «Благодарственна пісня Богу», «Кантата на Світле Христове воскресіння». Інші треба шукати поміж церковних музичних творів, означених «автор невідомий». Це зумовлено тим, що Левандовський ставився до своїх творчих надбань з християнською скромністю і здебільшого на партитурі не вказував своє авторство. Творив не слави ради, а задля людей. Ідентифікувати ці твори надзвичайно складна справа, посильна лише фахівцям, або щасливому пошуковцю, якому посміхнеться доля і він знайде тексти означені автором. Крім духовних творів для співу, Левандовський переклав на фортепіано: «Господи помилуй», «Херувимську пісню», «Царю небесний», «Отче наш», «Прийдіть, поклонімося» і багато інших. А на маленький орган – усю обідню Бортнянського. Також положив на фортепіано безліч українських пісень, написав декілька маршів, екосезів (жвава мелодія для бального парного танцю), полонезів, вальсів і мазурок. 
   Крім  музики Прокопій Степанович досить успішно переймався  живописом. Був знаним, єдиним на все  Присамар’я  і середнє Подніпров’я визнаним богомазом, творчість котрого отримала   благословення  святійшого  Синоду Російської імперії.
     Із свідчень Феодосія Макаревського нам відомо, що в кінці ХVІІІ ст. на Новомосковщині  йшло активне будівництво церков [2]. Вони будувались із деревини досить швидко. Від освячення місця до зведення будівлі проходило всього рік-два. А ось заздалегідь виготовити для церкви іконостас, за відсутністю проекту, було неможливо. Іконостас - домінанта інтер’єру храму, його особиста відзнака. Його індивідуальна аура. Тут важливі і розміри, і матеріали, і палітра,  привабливість і естетична впливовість які, в свою чергу, залежать від місцевого освітлення, точки сприйняття і ін. Тому,  іконостаси  створювали  виходячи з конкретних умов,  побажань  і можливостей замовника. Виготовлення  іконостасу - тонкий і загадковий  творчий процес, пов’язаний з багатьма  несподіваностями. Обумовлений  термін його  виготовлення  зазвичай затягувався.  Церкви освячували на антимінсах. В подальшому і богослужіння, бувало  по декілька років  відбувались теж з тимчасовим  службовим облаштуванням храмів.
   Майже достеменно відомо, що Левандовським протягом 1810 – 1849 років виготовлені іконостаси для церков: св. Миколи у селі Михайлівка на Орелі, Введення до храму Пресвятої Богородиці у слободі Залінійна, Успіння Божої Матері в Новоселівці на р. Підпільній, Рождества Пресвятої Богородиці у слободі Очеретувате. Він був визнаним портретистом, майстром мініатюри і великих портретів. Сучасників вражало і приваблювало побачене ними вперше, уміння художника з великою точністю відтворити не тільки зовнішність, але і духовну сутність  людини, котра йому позувала.    
   Прокопій Степанович Левандовський був і зостається неперевершеною, унікальною  особистістю, котра  творила високу духовну культуру, що  розповсюджувалась з нашого міста по усім усюдам, наповнювала вірою в одвічні істини, зігрівала і єднала християнські душі. Саме  в Новомосковську повністю розгорнувся  потужний музичний і художній талан Левандовського. Яскрава постать  обдарованого митця  поповнює  і збагачує  плеяду видатних особистостей  нашого краю. Дослідження життєвого шляху, творчої спадщини і підготовка видання  творів Левандовського копітка, але необхідна робота, яка чекає свого виконавця.  Прикро, що навіть музиканти–фахівці і регенти до яких я звертався з запитанням про постать і творчість  Левандовського, тільки здвигували плечима не маючи будь яких знань про нього. Нема сумніву, що ім’я  Прокопія Степановича, ретельно замовчуване комуністичними ідеологами, повинно бути  вирване  із темряви небуття. Ім’я Орфея Присамарського краю заслуговує повернення на  своє почесне місце на скрижалях нашої духовної скарбниці. 
   Дату смерті Левандовського, котра наздогнала його на 68 році життя, встановити  надзвичайно важко. Є деякі опосередковані свідчення, що вона сталась 17 (29) червня 1849 року.  Тіло Прокопія Степановича було з почестями  поховане в огорожі Новомосковської кладбищенської церкви Всіх Святих. Вона знаходилась на західній стороні  вже не існуючого міського цвинтаря, неподалік рогу сучасних вулиць Сучкова і Польової.
                                         Бібліографічні посилання
   1. Надхин Г.П. Воспоминания о Новомосковске. (Из дорожных записок 1861 г.). – Основа, 1862, – №9. – С.20–23.
   2. Фдосий Макаревский. Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии – Д.2000. – С. 408–680.

{{Ізольована стаття}}

{{Без категорій|дата=грудень 2012}}