Revision 19099803 of "Адабаш Микола Степанович" on ukwiki

'''Адабаш Микола Степанович''' (Адобаш, Одобаш) — офіцер російської армії [[серб]]ського походження; [[полковник]] [[Новослобідський козацький полк|Новослобідського козацького полку]] (1757–1764 рр.,), Єлисаветградського пікінерного полку (1764-1769 рр.), Дніпровського пікінерного полку.

== Життєпис ==
Микола Степанович Адабаш народився приблизно в [[1693]] році. В офіційних документах російської влади і російських посадових осіб іноді зустрічається і Адобаш [1, с. 361-372; 393-394; 458; 2, с. 432; 3, с. 770-771; 4, с. 662; 5, арк. 67; 6, арк. 84]. Сербський історик С.&nbsp;Лалич називає його Адабаша Николај Стефановић [7, с. 99]. Сам же полковник підписувався як Одобаш Николай Степанович [8, арк. 20; 9, арк. 28; 10, арк. 37]. Н.&nbsp;Д.&nbsp;Полонська-Василенко вважає, що він був турецького походження і вже давно проживав на території [[Україна|України]] [11, с. 163]. За іншими даними, він був [[серб]]ом за походженням. Такої думки дотримуються сербські дослідники. Так, С.&nbsp;Лалич в статті «Серби — штаб-офіцери і генерали у російській армії у XVIII ст.» наводить перелік сербських офіцерів, які служили в російській армії. Очолює цей список не хто інший як М.&nbsp;Адабаш. Дослідник вважає, що в 1757 році М.&nbsp;Адабаш був полковником Слобідського гусарського полку [7, с. 99]. Інший сербський науковець Л.&nbsp;Церович, теж зазначає, що М.&nbsp;Адабаш був полковником Слобідського гусарського полку [12, с. 187]. Справді, М.&nbsp;Адабаш деякий час служив у Слобідському гусарському полку, але це було пізніше — у 1760–1761 роках. Цей полк брав участь у подіях Семилітньої війни. Крім того, М.&nbsp;Адабаш тоді мав чин прем’єр-майора [3, с. 770-771; 1, с. 458]. А в 1757 році М.&nbsp;Адабаш очолював саме козацтво Новослобідського полку. Ми вважаємо, що через неточність перекладу (термін «козак» був перекладений як «гусар») М.&nbsp;Адабаш «потрапив» до Слобідського гусарського полку — регулярного армійського формування, яке дислокувалося на Слобожанщині.

М.&nbsp;Адабаш у 1737 році почав службу в Угорському полку. В січні 1752 року прапорщик М.&nbsp;Адабаш був прикомандирований в Хорватів гусарський полк, під команду І.&nbsp;Хорвата — майбутнього Головного командира Новосербського корпусу. Він був у фаворі і швидко просувався по сходинках кар’єри. В 1752–1753 роках М.&nbsp;Адабаш служив ад’ютантом у генерал-майора [[Хорват Іван Самійлович|І.Хорвата]]. А в липні 1752 року був підвищений у званні і став майором [13, с. 13, 37, 193, 384; 14, с. 95, 102]. За «вивід людей з-за кордону» отримав чин прем'єр-майора. Для заселення [[Нова Сербія|Нової Сербії]], генерал І.&nbsp;Хорват посилав за кордон офіцерів Новосербського корпусу. Вони мали вербувати людей і закликати їх переселятися в Нову Сербію, пропонуючи різні вигоди. Деякий час завідував похідною канцелярією І.&nbsp;Хорвата і виконував різні як секретні, так і публічні доручення. Але майбутній полковник не витримав самоуправства генерал-майора І.&nbsp;Хорвата. Той був людиною авторитарною і владолюбною і відзначався жорстоким характером. М.&nbsp;Адабаш переходить на службу в Новослобідський козацький полк [11. с. 163].

Вірогідно, що саме за сприяння коменданта фортеці Св. Єлизавети М.&nbsp;Адабаша в 1757 році було призначено полковником Новослобідського полку. Новопризначений полковник намагався створити з новослобідських козаків справжніх вояків, боровся за підвищення рівня дисципліни в лавах козаків. Про те, що дисципліна в Новослобідському формуванні була не на належному рівні, може свідчити один з ордерів М.&nbsp;Адабаша від 23 червня 1758 року. В ордері полковник зазначає, що сотники і старшина ігнорують накази вищого керівництва. Старшина мала звички, отримавши ордер з інструкціями, куди мають прибути і в які строки, «в повеленное место едут тогда, когда ему уже схочетца». Таку поведінку полковник поясну двома причинами:
* 1. «Слабое смотрение» капітана М.&nbsp;Бикова.
* 2. «Упрямства и глупое рассуждение» самої старшини.

М.&nbsp;Адабаш обіцяє, що за його полковництва не буде таких «послаблений», які були при М.&nbsp;Бикові, а тих, хто знехтує вимогами наказів, буде покарано. Так, він вже наказав взяти під варту сотника Ф.&nbsp;Лишевського, «за неисполненние командирських повелений», і примусом доставити в полкове правління. Іншій старшині наказувалося утримувати своїх підлеглих в «доброй дисциплине» і суворо дотримуватися розпоряджень полковника і коменданта [9, арк. 27]. На думку А.&nbsp;Скальковського, саме М.&nbsp;Адабаш створив з новослобожан справжній військовий підрозділ. Також А.&nbsp;Скальковський вважає, що М.&nbsp;Адабаш був першим начальником полку. Але сам же собі суперечить, оскільки тут же засновниками полку називає полковників Василя-Лупула Звєрєва і Штерича [15, с. 253-254]. Нам точно відомо, що першим начальником був призначений російський офіцер М.&nbsp;Биков [13, с. 201-202]. А згаданий А.&nbsp;Скальковським В-Л.Звєрєв мав чин майора, і вийшов з Молдавії в 1760-х роках. В 1769 році його переведено в щойно сформований з волохів і молдаван Молдавський гусарський полк і призначено полковником [16, с. 256].

М.&nbsp;Адабаш мав добрі відносини з комендантом М.&nbsp;Муравйовим. М.&nbsp;Муравйов довіряв козацькому полковнику. В травні 1760 року за наказом коменданта М.&nbsp;Адабаш з командою посилався до польського магната Потоцького і мав передати листи. Листування було лише приводом. Насправді ж полковник був засланий для «разведывания заграничных обращений». М.&nbsp;Адабаш привіз інформацію, що Османська імперія планує вступити в Семилітню війну [1, с. 367-372; 5, арк. 67].

Полковник і комендант мали спільного сильного і впливового ворога в особі генерала І.&nbsp;Хорвата. Вони об’єдналися для боротьби з ним. М.&nbsp;Муравйов доповідав у Сенат про зловживання І.&nbsp;Хорвата. Той подавав фальшиві рапорти про кількість людей в новосербських полках, а також вимагав від головного фінансиста «Новосербської суми» крігс-цалмейстера Браїлова видачі великих сум грошей без належних документів [1, с. 367-372]. Вірогідно, що цю інформацію коменданту допоміг зібрати новослобідський полковник. І.&nbsp;Хорват у свою чергу, доніс на коменданта і полковника. Весною 1760 року за наклепом І.&nbsp;Хорвата М.&nbsp;Муравйова усунули з посади. Вірогідно, що І.&nbsp;Хорват домовився і про переведення полковника М.&nbsp;Адабаша на інше місце служби. А вже в червні 1760 року було заарештовано і М.&nbsp;Адабаша. Почалося слідство. Справу М.&nbsp;Адабаша розслідував наступний комендант фортеці Св. Єлизавети діючий статський радник Г.&nbsp;Толстов [1, с. 367-372, 393-394, 458; 11, с. 163]. М.&nbsp;Адабаша звинувачували:
* 1. У зраді. Начебто він «границу Е.И.В. не токмо к замешательству, но и ко временной опасности привести согласие учинил» [1, с. 393-394].
* 2. В плануванні замаху на життя І.&nbsp;Хорвата. Полковник нібито змовився з кількома офіцерами Новосербського корпусу — прапорщиком Шимоновичем і підполковником Перичем. Про це доніс капітан Герич, якого намовив генерал І.&nbsp;Хорват [17, с. 33].
* 3. В «ругательствах» на І.&nbsp;Ховата й «поношении» його честі [1, с. 458]. Комендант Г.&nbsp;Толстов, провівши розслідування, доповів у Сенат, що М.&nbsp;Адабаш повністю виправданий. Немає ні яких доказів, про зраду і змову з ворогами держави. Його звільнено з під варти і відправлено до останнього місця служби — в Слобідський гусарський полк [1, с. 458].

Полковник М.&nbsp;Адабаш завзято захищав інтереси полку від зазіхань новосербців, чим викликав гнів і помсту з боку командира Новосербського корпусу І.&nbsp;Хорвата. Полковник підтримував новослобідське козацтво в його прагненнях до захоплення запорозьких земель [16, с. 256]. Цим він здобув авторитет і повагу серед козаків і старшину полку. Про це свідчить хоча б той факт, що в серпні 1761 року в Сенаті розглядалося прохання депутатів від Новослобідського формування про повернення М.&nbsp;Адабаша на полковництво. Та депутатам було відмовлено, і на посаді полковника залишився А.&nbsp;Литвинов. Сенат послався на ту обставину, що в серпні 1761 року М.&nbsp;Адабаш перебуває разом зі Слобідським гусарським полком у поході. Можливість його призначення буде розглянуто по його поверненню [3, с. 770-771]. Але ще однією причиною відмови могло бути невдоволення в вищих урядових колах діяльністю М.&nbsp;Адабаша, направленою на відстоювання інтересів новослобідського козацтва.

За час [[Семилітня війна|Семилітньої війни]] сталися зміни в кар'єрі екс-полковника. Якимось чином він опинився на цивільній службі, і в 1763 році ми зустрічаємо його в чині надвірного радника [2, с. 432]. Надвірний радник був цивільним чином 7 класу і відповідав чину підполковника в армії.

В травні 1763 року відбулася друга спроба призначення М.&nbsp;Адабаша в Новослобідський полк. Сам Київський генерал-губернатор, колишній Головний командир Нової Сербії І.&nbsp;Глєбов доповідав у Сенат і просив призначити на місце померлого козацького полковника А.&nbsp;Литвинова надвірного радника М.&nbsp;Адабаша. Але і цього разу Сенат відмовив, посилаючись на ту обставину, що козаки самі мають «выбор при команде учинить и представить» у Сенат. Без цієї процедури М.&nbsp;Адабаша, рекомендованого І.&nbsp;Глєбовим, «определить не можна» [2, с. 432]. Російська влада вдало спекулювала на праві козаків обирати старшину, в даному випадку полковника. «Правительствующий Сенат» зробив вигляд, ніби забув, що ще раніше, в серпні 1761 року, депутація від новослобідського козацтва прохала повернути М.&nbsp;Адабаша на посаду полковника [3, с. 770- 771].

Та все-таки, незважаючи на перепони, М.&nbsp;Адабаш повернувся на посаду полковника новослобідського козацтва. Це сталося орієнтовно влітку, в серпні місяці 1763 року [18, арк. 79]. Вірогідно, за цей час були проведені вибори полковника, на яких переміг М.&nbsp;Адабаш. Потім новослобідське козацтво звернулося до генерал-губернатора І.&nbsp;Глєбова, шукаючи підтримки. І.&nbsp;Глєбов доповів у Сенат про результати виборів і обрання М.&nbsp;Адабаша. Нарешті Сенат здався і затвердив кандидатуру, обрану козаками.

За час другого полковництва М.&nbsp;Адабаша сталися дві знакові події в полку. По-перше, у серпні 1763 року було поновлено розмежування Новослобідського козацького полку. Питання про розмежування полку підіймалося вже неодноразово, але його так і не вдалося вирішити. Під розмежуванням слід розуміти вимірювання території Новослобідського поселення і встановлення точної кількості землі, якою володів полк. Для кожної сотні в полку мали виділити певну кількість землі. Кожний козак і старшина мав отримати за службу чітко встановлену кількість землі «по пропорции его звания». Вірогідно, передбачалася і видача документів на право володіння ділянками землі. Розмежування мало сприяти військовій службі, заохочувати людей записуватися в козаки і оселятися на території полку. Самі козаки і старшина після розмежування могли б більше докладати зусиль до розвитку своїх господарств, оскільки тепер мали більше впевненості щодо ділянок, якими вони володіють[18, арк. 79].

По-друге: В січні 1764 року полковником М.&nbsp;Адабашем і комендантои А.&nbsp;Ірманом вживалися заходи по переселенню українців з Нової Сербії в Новослобідський полк. Офіційно українцям було заборонено проживати в Новій Сербії, окрім встановленої кількості робітників. В 1761 році за наказом Сенату почалася ревізія Нової Сербії полковником Спічинським. Ревізія виявила широкі зловживання І.&nbsp;Хорвата своїм службовим становищем. Серед порушень називався прийом недозволених категорій населення, якими були українці. Було вирішено всіх українців, які незаконно мешкали в Новій Сербії, вислати в Новослобідський козацький полк [19, арк. 38-38зв; 20, арк. 40-40зв; 21, арк. 42-42зв.; 3, с. 770-771; 4, с. 297-299]. Новослобідська адміністрація видавала розпорядження козацьким сотникам, в яких наказувалося всіляко сприяти українській людності при переселенні. Козацькі сотники мали не перешкоджати переселенцям, допомагати з транспортуванням їх майна, надати помешкання для тимчасового проживання (оскільки був січень місяць), а також передбачалося виділити переселенцям харчі і хліб на посів [19, арк. 38-38зв; 20, арк. 40-40зв; 21, арк. 42-42зв.].

М.&nbsp;Адабаш перебував на посаді полковника до самого розформування Новослобідського козачого полку в березні 1764 року і його перетворення на Єлисаветградський пікінерний полк. В 1765 році йому, напевно, було 72 роки. Незважаючи на свій похилий вік, він деякий час продовжував службу в Єлисаветградському пікінерному полку. Полковник М.&nbsp;Адабаш здобув добрих знайомих в високих урядових колах і користувався авторитетом не тільки серед козацького населення, але і можновладців. Про це свідчить вже той факт, що про його призначення в Сенаті клопотав сам Київський генерал-губернатор. А в указі імператриці Катерини ІІ про утворення Новоросійської губернії приділяється увага і М.&nbsp;Адабашу. Його згадують в чині підполковника. Підполковник в регулярних армійських частинах, мабуть, дорівнював чину полковника в козацьких військах. Указом імператриці Катерини ІІ М.&nbsp;Адабаш призначався полковником майбутнього уланського, а після переймування пікінерного полку, який дістав назву Єлисаветградського пікінерного полку. За свою службу М.&nbsp;Адабаш дістав рангові ґрунти і осадив слободу Адабашівку, і таким чином перетоврився на поміщика [16, с.269, 275; 4, с.657–667]. ) Серед значних поміщиків Новоросійської губернії другої половини XVIII століття сербський дослідник Л.&nbsp;Церович згадує і рід Адабашів [12, с. 351].

В кінці 60-х років XVIII століття слободою Адабашівкою володів капітан Адабаш, вірогідно син полковника М.&nbsp;Адабаша, який отримав слободу у спадок і продовжив військову службу, як і його батько [16, с.269, 275]. Помер М.&nbsp;Адабаш орієнтовно в другій половині 1760-х років.

Попри те, що М.&nbsp;Адабаш не був козацького походження, він зробив чимало для козацтва Новослобідського формування. В союзі з комендантом М.&nbsp;Муравйовим він намагався розширити територію Новослобідського поселення за рахунок запорізьких земель. Полковник М.&nbsp;Адабаш захищав новослобідське населення від сваволі новосербських поселенців. Цим він заслужив повагу серед козаків і старшин полку і посів гідне місце серед значних постатей полку.

== Джерела і література ==
# Сенатский Архив. — СПб.: 1904. — Т. XI.
# Сенатский Архив. — СПб.: 1907. — Т. XII.
# Полное собрание законов Российской империи (ПСЗ РИ). — СПб., 1830. — Т. 15.
# ПСЗ РИ. — СПб.: 1830. — Т. 16.
# Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В.&nbsp;І.&nbsp;Вернадського (далі — ІР НБУВ), ф. 5, № 246.
# ІР НБУВ, ф. 5, № 252.
# Средоје Лалић. Срби — штаб-официри и генерали у Руској војсци у XVIII веку. // Канцелярія Новосербського корпусу/ Упорядники: В.&nbsp;Мільчев, О.&nbsp;Посуньмо// Джерела з історії Південної України.– Запоріжжя, 2005. — Том 7.
# ІР НБУВ, ф. 9, № 327.
# ІР НБУВ, ф. 9, № 333.
# ІР НБУВ, ф. 9, № 337.
# Полонська-Василенко Н. Заселення Південної України в першій пол. XVIII ст. — Мюнхен: «Дніпрова хвиля,» 1960. — Ч. 1.
# Церовић Љубивоје. Срби у Украјини. — Нови Сад: Српско-украјинско друштво, 2002.
# Сенатский Архив. — СПб.: 1901. — Т. ІХ.
# Sredoje Lalic. Arhivska grada o našoj zemlji u arhivima I drugim ustanovama SSSR. Lajednica arhiva vojovodine, Sremski Karlovci, 1972. — 162 strame.
# Скальковский&nbsp;А.&nbsp;А. Опыт статистического описания Новороссийского края. — Одесса, 1850. — Ч. 1.
# Шамрай С. До історії залюднення Степової України в XVIII ст. (Крилівщина и Лизаветчина) // Записи історично-філологічного відділу. — 1929. — Кн. XXIV.
# Сенатский Архив. — СПб.: 1909. — Т. ХІІІ.
# ІР НБУВ, ф. 5, № 249.
# ІР НБУВ, ф. 9, № 1873.
# ІР НБУВ, ф. 9, № 1874.
# ІР НБУВ, ф. 9, № 1875.

[[Категорія:Російські військовики]]
[[Категорія:Персоналії за алфавітом]]

All content in the above text box is licensed under the Creative Commons Attribution-ShareAlike license Version 4 and was originally sourced from https://uk.wikipedia.org/w/index.php?oldid=19099803.

This site is not affiliated with or endorsed in any way by the Wikimedia Foundation or any of its affiliates. In fact, we fucking despise them.