Revision 19100503 of "Історія Великої Севастянівки у 17-19 ст." on ukwiki

{{вичитати}}
{{стиль}}
[[Велика Севастянівка]] — старовинне українське село на Черкащині. Земля багата культурною та історичною спадщиною. Населення було свідком всіх доленосних подій українських земель правобережжя та брало активну участь в них.

Достеменно невідомо точний рік заснування села. Однак відомо що ці землі після кількох сотень років спустошливих війн почали заселятись в першій половині XVII століття. Перша назва поселення була Студенець. За легендою засновником села був козак на ім'я Севастьян. Хоча відомо, що на мапах Брацлавського воєводства 1648 року село вже існувало і було доволі великим. В документах 1645 року поселення зветься "Studaniec alias Sebestyanowka".

{{Multiple image
 | align = center
 | background color = 
 | width = 
 | image1 = Севастянівка 1645 рік 1.jpg
 | alt1 = Титул
 | image2 = Севастянівка 1645 рік 2.jpg
 | alt2 = Севастянівка 1645 рік
 | image3 = Севастянівка 1645 рік 3.jpg
 | alt3 = Севастянівка 1645 рік
 | footer_background = 
 | footer_align = center
 | footer = Документи 1645 року про розподіл земель поміж річок Сорока, Собь та Гірский Тікич. Studaniec alias Sebestyanowka разом з іншими поселеннями належить до володінь Адама Єроніма Сенявського.
}}
У XVII столітті село належало шляхетському роду Сенявських (pol. Sieniawski). Після смерті останнього представника роду [[Адам Сенявський|Адама Сенявського]] в 1726 році все майно, включно з Севастянівкою, перейшло до роду Чарторийських.

{|class="graytable" style="text-align:center"
 |+
Село Севастянівка (pol. Sebastiowka) на мапах Брацлавського воєводства в 1670 році.
 |width="30%"|[[File:Ukraine. Sebastiowka. Beauplan 1648.jpg|border|300x300px]]
 |width="30%"|[[File:Braclawskie.jpg|border|300x300px]]
|-
 |
 |
|}

=== Період Козацтва ===
У 1648 році був створений Уманський полк армії Богдана Хмельницького. У сусідньому місті-фортеці Івангороді розташувалась козацька сотня цього полку — самоврядна адміністративно-військова одиниця.

Уманський полк відомий як один із наймогутніших козацьких полків Гетьманщини. Утворений влітку 1648 року, він брав активну участь у повстанні. Згідно з «першим паспортом» козацтва — реєстром 1649 року, складався з 14 сотень, що носили назви своїх центрів, та об'єднував 2949 (в УРЕ — 3083) реєстрових козаків (Київський, для прикладу, — 1792). У наявних списках Івангородська сотня на чолі з Василем Бубликом за кількістю козаків (201–202) ішла третьою, вслід за полковою Уманською та Маньківською.

{{Цитата|Се ж не були вояки з ремесла, а в переважній більшости хліборобське селянство, що повстаннєм хотіло збутися панської і польської кормиги, стати хозяїном своєї праці, жити і дбати свобідно про свій добробут, про задоволеннє своїх економічних і культурних потреб.|70|Михайло Грушевський - український історик і політичний діяч}}
[[Файл:Козаки в степу.jpg|thumb|Козаки]]
За Білоцерківським мирним договором, укладеним між гетьманом України Богданом Хмельницьким і польським урядом 18 вересня 1651 року, козацькою територією визнавалося лише Київське воєводство, до Брацлавського воєводства повернулася польська адміністрація. В травні 1652 року Богдан Хмельницький анулював умови цього договору.

У Брацлавському воєводстві з 1629 по 1664 рр., згідно з підрахунками, кількість димів зменшилася з 71 471 до 6111, тобто в 11,6 раза, в тому числі на селі — з 22 656 до 3465, тобто у 6,5 раза. Брацлавське воєводство, центральна й південна частини Київського зазнали найбільшого спустошення, оскільки протягом тривалого періоду другої половини XVII ст. були «театром» військових дій.

Переселення та втечі представників різних верств населення до Брацлавського, Подільського, центральної й південної частин Київського воєводства в кінці XVII — на початку XVIII століть зафіксовані також в актових книгах гродських судів.

[[Файл:Севастянівка Dym.jpg|485x485px]]

''Витяг з подимного реєстру 1664 року''

За Андрусівським перемир'ям 1667 року Севастянівка в складі Правобережної України відійшла до Речі Посполитої.

{|class="graytable" style="text-align:center"
 |+
Село Севастянівка (pol. Sebastiowka) на мапах Брацлавського воєводства в 1670 році.
 |width="30%"|[[File:Севастянівка 1670 рік 1.jpg|border|300x300px]]
 |width="30%"|[[File:Севастянівка 1670 рік 2.jpg|border|300x300px]]
|-
 |
 |
|}

У ті часи ці землі — кордон держави, місце небезпечне, але працювати на пана, без прав, на тих людей, що тут селилися, було ще гірше. Під самим селом ширяли татарські збройні ватаги. Без озброєного супроводу ніхто не переходив в інше село і не перевозив нічого. Кожне село було обнесене ровом і стінами з землі, що засипались між зв'язаних щитів з лози. Такі стіни не горіли, їх не розбивали ядра і вони були перепоною для кінноти.[[Файл:Севастянівка 1674 рік.jpg|left|thumb|Село Севастянівка на мапі 1674 року]]
У 1671 році спалахнула війна між Польщею і Туреччиною, внаслідок якої, згідно з Бучацьким мирним договором 18 жовтня 1672 року, Поділля відійшло до Туреччини, власне Брацлавщина опинилася під владою залежного від турків гетьмана Петра Дорошенка. В квітні 1673 року польський сейм відмовився затвердити умови Бучацького договору, що призвело до нової польсько-турецької війни. За Журавненським мирним договором 17 жовтня 1676 року, яким вона закінчилася, Поділля залишилося в складі Туреччини, значна частина Правобережної України, в тому числі і землі сучасного Ульяновського району, визнавалася козацькою територією під протекторатом Туреччини. Та й цей договір не був ратифікований польським сеймом. Бахчисарайський мирний договір 13 січня 1681 р., яким закінчилася російсько-турецька війна 1677–1681 рр., обумовив між цими двома державами закріплення Брацлавщини і південної Київщини за Туреччиною.

В 1726 році після смерті останнього представника роду [[Адам Сенявський|Адама Сенявського]] в 1726 році все майно, включно з Севастянівкою, перейшло до роду Чарторийських. Це сталося завдяки браку [[Август Олександр Чарторийський|Августа Олександра Чарторийського]] (1697 — 1782) та [[Марія Софія Сенявська|Марії Софії Сенявської]] (1698–1771).

На початку XVIII століття поляки змінюють політику відносно українства і стимулюють повернення людей в пустуючий край. Особливо динамізму процес залюднення починає набувати з 1729 року, коли Уманщина на правах власності переходить від Калиновських до Потоцьких. Потоцький надає землі в оренду — хто скільки може обробити. Для посполитих обжиття місця протягом 6 років було безкоштовне, при цьому надавалась позика посівним зерном і волами, а потім потрібно відпрацювати щорічно 86 днів панщини, або заплатити грішми — чинш. Люди починали повертатися знову. Приблизно 2/3 першоселенців повернулися з Лівобережжя. Це козацькі прізвища з реєстру. Інтенсивне заселення почалось з 1760 року. Сюди йшли селяни з Поділля, і в більшості прізвища цих поселенців мають закінчення на -ук, -юк: Остапчук, Пачесюк, Наконечнюк, Кравчук і так далі.

У 1740 в селі Севастянівка був призначений новий уніатський священик Василь Шадурський. В 1745 році за його протекцією була побудована нова дерев'яна церква з трьома куполами. Церква була освячена уніатським мітрополитем Афанасієм Шептицьким.

=== Ліквідація Запорозької Січі та козацтва ===
[[Файл:Метричний запис Козака Никифора.jpg|left|thumb|''Метричний запис про народження дитини в Миколи Козака з Запоріжжя. Містечко Івангород біля Севастянівки 1775 рік.'']]
У 1775 році російські війська знищили Запорізьку Січ. Після знищення Запорозької Січі багато вільних козаків оселилися тут. Не стала винятком і Севастянівка. Серед мешканців дедалі більше стало людей з козацькими прізвищами Козаченко, Непотрібний, Вітряний, Подрайноги, Шпонька, Смикало та інші.

=== Коліївщина та гайдамаки ===
[[Файл:Haydamaky.jpg|thumb|Гайдамаки]]
На Уманьщині Гайдамаччина 1768 року була жорстокою. А в Умані, Монастирищі і в Босівці (теперішнє Зоряне), ще більш жорстокою була розправа поляків з гайдамаками.

1768 року під час Коліївщини бандити напали вночі на дім священика Василя Шадурського та пограбували його. Самому священику накидали за рубаху горячих вуглів через що він помер у страшних муках.

Після смерті священика Шадурського був назначений новий уніатський священик Тарасій Шпановський. За часів Шпановського село перейшло до Православ'я у 1794 році.

=== У складі Подільскої губернії Російської імперії ===
[[File:Фрагмент метричної книги села Севастьянівка 1806 року.jpg|alt=Фрагмент метричної книги села Севастьянівка 1806 року|left|thumb|Фрагмент метричної книги села Севастьянівка 1806 року]]
По другому розділі Речі Посполитої 1793 року Поділля і Брацлавщина відійшли до Росії й утворили Подільську губернію, до західної частини губернії увійшло власне Подільське воєводство, у східну — Брацлавське. Після приєднання Поділля до Росії Вінниця стала губернським містом, але після установи Подільської губернії з центром у Кам'янці була переведена в штат повітового міста.

У 1793 році на територіальній основі Брацлавського і Київського воєводств було створене Брацлавське намісництво.

У 1794 році село Севастянівка знов стало православним. Також в селі залишилось декілька десятків євреїв.

Після остаточного формування Подільскої губернії у 1796 році село Севастянівка увійшло до Гайсинського повіту Подільскої губернії.

На момент створення Подільскої губернії Севастянівка належала князям Чарториським. В 1814 році князь Чарториський уступив село Севастянівка своїм родичам Собанським.

=== Польске повстання 1830–1831 років ===
[[Файл:Battle of Stoczek.jpg|thumb|Польске повстання 1831 року]]
У 1830 році у Польщі спалахнуло величезне повстання, яке увійшло до історії як Російсько-Польська війна 1830–1831 років. Майже всі польські магнати Поділля підтримали це повстання включно з Олександром Собанським, який володів Севастянівкою. Після жорсткого придушення повстання все майно Собанських було конфісковано до російської казни. Сам він виїхав з країни та жив в еміграції. Всі римокатолики покинули село або перехрестилися у православ'я.

=== Військові поселення 1834–1857 років ===
[[Файл:Відомість 1834 Севастянівка.JPG|thumb|Відомість про кількість населення в конфіскованих володіннях Олександра Собанського. З матеріалів передачі поселень до військового відомства. 1834 рік.]]
[[Файл:Севастянівка 1834 відомість.JPG|left|thumb|Відомість про наявність двох фільварків у Севастянівці та кількість населення. 1834 рік.]]
У 1834 році Севастянівка після конфіскації разом з Івангородом увійшли до другого а згодом до третього округу військових поселень Київської та Подільської губерній.

На час конфіскації в селі було два фільварки: Старосаустянівський та Новосаустянівський. В Івангороді фільварку не було і все збіжжя звозили з полів до Севастянівки. У селі на той час проживало 1425 душ і вони мали 618 волів, 145 коней, 1663 вівці та 180 вуликів-пеньків.

В селі був разквартирован дивізіон (два ескадрони) гусарського полку. На вулиці Дубині, де зараз стоїть школа, був побудований манеж для виїзду конів, а на вулиці Запопівка була побудована конюшня. Солдати були розселені по селянським хатам. Після ліквідації військових поселень в кінці XIX століття ця військова частина була переведена до Харківської губернії. Манеж та конюшня простояли до 1913 року. Потім вони були розібрані. З цих цеглин побудували школу. Офіцерські хати були продані з торгів селянам Шуткевичу, Мартиновському та Романенку. Власне цегла вироблялась в цегельні в кінці вулиці Дубини біля плотини Середнього ставка навпроти садиби Мартиновського.

Цікаво, що один з провулків, що йде від Дубини до лісу зветься "Рогатки". Ця назва залишилась від перебування в селі дивізіону гусарського полку, який на ніч виставляв по всьому селі охорону на кожному в'їзді. Саме цей провулок ще й зачинявся "рогатками", тобто перепоною у вигляді дерев'яного забора з гострими шипами (рогами).

Селяни щорічно поставляли військовому відомству 8400 пудів (134т 400кг) зернових. В селі під посівами значилось 4600 га землі, під лісами було 3100 га, землі під косозицями 208 га.

Військові поселення — особлива система організації війська в Росії, яка поєднувала військову службу з сільськогосподарською працею. Формувалися із сімейних солдатів, що прослужили не менш 6 років в армії, і місцевих жителів — чоловіків, головним чином, селян у віці від 18 до 45 років, що володіли власним майном. Всі вони іменувалися селянами-хазяями. Діти селян-хазяїв зараховувалися в кантоністи, а з 18 років переводилися у військові частини. Після досягнення 45 років поселенці йшли у відставку, але продовжували нести службу в шпиталях і по господарству. Місцеві жителі, що не ввійшли до складу війська, але підходили за віком і були придатні до служби, зараховувалися в помічники хазяїв і в резервні військові підрозділи. Військові селяни звільнялися від всіх податків і повинностей, від стройової служби, але зобов'язані були постачати продовольством діючу армію. Для них будувалися типові будинки з господарськими будівлями, вони одержували худобу та інвентар. Земельні наділи селян становили: у піхоті — 6,5 десятин ріллі, у кавалерії — від 36 до 52 десятин. Життя військових поселенців і їх родин строго регламентувалося. Вони зобов'язані були носити видану військову форму, жити та працювати за затвердженим розпорядком.

1842 року жителів сусіднього села Свинарки було переселено до Севастянівки. Після ліквідації військових поселень у 1858 році колишні селяни повернулися на свої землі. Вони назвали село спочатку Переселяни, а вже згодом Малою Севастянівкою. Загалом було переселено близько 800 мешканців.

{|class="graytable" style="text-align:center"
 |+
Севастянівка на мапах 1848 року в складі 2 та 3 округів військових поселень Київської та Подільської губерній.
 |width="30%"|[[File:Мапа села Севастянівка 1848 року.JPG|border|300x300px]]
 |width="30%"|[[File:Мапа Севастянівки 1848 року.jpg|border|300x300px]]
|-
 |
 |
|}

У 1856 році була побудована нова кам'яна церква на честь Воздвиження Чесного Хреста. Стару церкву розібрали та продали в село Новосілки Київської губернії. Новий храм став однокупольним, мав форму хреста. Були зроблені також бокові вівтарі для різниці та пономарні. Колокольня була побудована разом з храмом. Іконостас був одноярусний. Всього було використано близько 40000 російських рублів. Також церкві належали земельні наділи: 7,10 десятин території біля церкви, 45,56 орних земель, ділянки 10,56 та 0,18 десятин під зберігання врожаю та власних потреб. Разом 63,56 десятин.

=== Після ліквідації Військових поселень ===
Створення військових поселень було сприйнято селянами як спроба нового поневолювання, що приводило до повстань. В 1857 році військові поселення в Російській імперії були скасовані. Всі мешканці села були зараховані до казенних селян. Але вже після реформи 1861 року стали вільними.

У середині XIX століття в сільській церкві довгий час служив священик Віктор Гліщинський. Саме за його часів була побудована цегляна церква. Довгий час він займався збором коштів. Також за його ініціативи був побудований дім для церковно-приходської школи. Мешканці села дуже його поважали та подарували йому золотий хрест з дорогоцінними каменями.

У 1858 році в селі мешкало 4018 мешканців.

Церковно-приходська школа була відкрита у 1864 році. В 1886 році школа перетворена в міністерське однокласне училище.

3 липня 1868 року в селі сталася велика пожежа. Згоріло 12 селянських хат. Було завдано збитків на 8500 рублів.

Наприкінці XX сторіччя у Севастянівці сталося декілька єврейських погромів, що було типовим явищем у той період на всій території Поділля.

18 грудня 1890 року було урочисто відзначено відкриття руху пасажирських і товарних поїздів на найближчій станції Христинівка. На цьому святі були присутні жителі села, поміщики, будівельники та священик, який освятив паровоз, колеса тендерів і вагонів.

На початку 1890-х років в селі з'явився грек турецько-підданий із Смірни на прізвище Смірнов (грецькою Смірніді). Він одружився на сестрі Мартиновського Валентосі (Валентині) та мешкав в них на квартирі. Займався він тютюном. Під плантацію взяв у Мартиновсього частину городу. Справа ця давала добрі прибутки і все йшло добре. Однак сталась біда. Хтось зробив донос в поліцію, що в нього є машинка для різанини тютюну, на яку треба було мати патент від Акцизного правління. За безакцизну різку тютюну він мав отримати дуже суворе покарання. Перед появленням поліції він разом із жінкою втік до Одеси, а потім в містечко Менемен біля Смірни.

За декілька років перебування Смірнова в Севастянівці Мартиновський добре вивчив агротехніку вирощування тютюну. Після втечі Смірнова сам став займатись цією справою аж до своєї смерті. Його тютюн добре цінився. Продажі йшли вгору. Добрими тютюноводами стали дві його доньки - Антося та Євгенія.

У 1894 році в селі були відкриті дві винні лавки "монопольки". Так їх звали через монополію держави на продаж горілки.

У 1899 році у сільскій церкві був затверженмй п'ятичлений причт: два священика, діакон та два псаломщика.

На кінець ХІХ століття в селі священник, діакон, псаломщик, вчителя та два продавця горілки (в народі їх звали "сідельцами") були сільською інтелігенцією першого разряду. Другий разряд належав декільком родинам: Мартиновські, Шуткевичі, Березюки (лісник, потім об'їжчик), фельдшер Бевз. Вони не дуже відрізнялись від інших селян одягом та інтер'єром будинків. До них також можна віднести орендарів казених водяних млинів Ближнього та Середнього.

Орендарем Середнього млина був до самої своєї смерті Романенко. Орендарі Ближнього млина часто змінювались. На початку ХХ століття орендарем був Македонець, після нього багатодітний француз Кавен, потум німець Деймонд. Всі вони мешкали у Мартиновських, будинок яких знаходився ближче всіх до млина та мав декілька кімнат.

У 1905 році в селі стався Єврейський погром. На той час в Подільській губернії це було поширеним явищем.[[Файл:Родина Мартиновських в 1912 році.JPG|thumb|Родина селян Мартиновських в 1912 році]]
В селі було п'ять єврейських лавок. Їх називали по іменах власників: Маерка, Берка, Нися, Лейзера та Арона. Ці заклади були маленькими універмагами, в них продавали цукерки, цвяхі, мануфактуру, керосин, мазут та різні канцелярські товари. Конкурентів таким лавкам не було. Тільки після революції 1905 року в селі була відкрита перша кооперативна лавка.

1912 року було прийнято рішення створити окрему Севастянівську волость. До цього часу село Севастянівка належало до Краснопольської волості.

Того ж року після весняних паводків плотини обов прудів були пошкоджени, млини вийшли з ладу і брати в оренду їх ніхто не хотів. Взяла їх людина з повітового міста Гайсин Ковальчук на 25 років без сплати зборів за умови поновити млини та плотини за власний рахунок. Орендна плата мала бути сплачена тільки після закінчення строків оренди.

Ані пошти ані телеграфу до революції в селі не було. На пошту треба було їхати в волосне село Краснопілку. Власні ярмарки були рідкісними. Ходили на ярмарки до сусідних містечок Терлиця, Гранов, Охримово, Івангород та Китайгород.

У селі було декілька ткачів, десятка два сапожників, декілька ковалів та один скорняк, який вмів працювати з лісім та заячим хутром. Промислових підприємств в селі не було. Сезонно селяни працювали все літо у панів на буряках, де їм платили 25-30 копійок в день. Деяки мешканці працювали в лісі на лісопосадках за ту саме платню.

Земельний наділ на селянський двір був в середньому від 3 до 5 десятин. Тільки в декількох багатіїх він досягах 25 десятин. Грамотних було мало, в основному чоловіки. При кожній хаті був город та вишневий садок. Яблуні та груші зустрічались не часто. Один селянин з прізвищем Петушок мав досить великий яблуневий та грушовий садок. Однак, його досвід не прижився серед інших селян.

Селянська хата була дуже простою архітектурниою спорудою. Посередині хати були сіни, від них наліво та направо по кімнаті. Підлога була земляна. В одному куті була піч з тапчаном, в іншому куті під стіною дошки для сидіння (тави), поміж них посередині велика скриня, яка також була столом. Замість ліжка - звичайні нари з досок, на них - солома, покрита сукном і декілька подушок. Над цієї спорудою - палка, на яку клали одяг. Біля входу до хати був мисник, тобто полки для мисок та горщиків. Ніяких шаф або комодів. 

Домашня скотина - корова, воли для праці або коні, одна-дві свині, іноді 3-4 вівці. На кожному подвір'ї були кури, качки та гусаки.

Білизну носили з домотканих тканин, яку робили з конопляних ниток. Тканини називала "тринадцятка" (тринадцять ниток в дюйме тканини). Грубша тканина звалась "десяткою" (десять ниток). З тринадцятки шили рубахи, з десятки - штани та куртки. Чоботи носили тільки взимку. Влітку тільки сільське керівництво ходили у чоботах, всі інші - босі. Взимку замість пальто носили свитки з домотканого сукна або овечі кожухи, на голові - баранья шапка.

Кухня селян була доволі класичною для України. На обід варили борщ або крупяний суп - кулиш. На друге - каша з молоком або з салом. По святах - галушки з сиром, картоплею, салом або маком.

У уявленні селян всі люди були лише трьох категорій: пани, мужики та євреї (власне слова "єврей" не було, використовували слово "жид"). Кожна категорія розмовляла своєю мовою: пани - польською, "мужики" - українською, євреї - єврейською (слова "ідіш" серед селян не знав ніхто"). До панів відносили не тільки власне поляків, але і всю інтелігенцію, тобто всіх, хто одягався не по-селянському, не в домотканій білизні. Таким чином до панів попали також вчителі та будь-яка інтелігенція.

У школі вчили російською мовою, але її сприймали як іноземну та після випуску забували. Солдат, що повертався з військової служби, пам'ятав російську мову рік-півтора, а потім у нього залишалось тільки два слова: "што" і "как". При цьому ні "что" а саме "што". Їх в селі так і називали "штокало".
== Див. також ==
* [[Велика Севастянівка]]

[[Категорія:Севастянівка]]