'''вільна Україна''' - ''царство Боже на небі і на землі'', так само як і '''[[Історія/свята Русь|свята Русь]]''' важливе світоглядне і богословське поняття у вірі, мові, світогляді і культурі слов'яномовних жителів сходу Європи, центру Євразії (Скіфії-Тартарії-Росії) і Великого Євразійського Степу у XVII-XXI ст. Наслідком такого світобачення стає те, що люди, які мають чи проголошують свою належність до вільної України як царства Божого на небі і на землі називають себе українці, вірячи однак що тільки Бог насправді знає - хто справжній українець, а хто ні, а також, що Він по своїй доброті і благості створив вільну Україну не тільки для самих українців, але для всіх людей світу - всього людства. Таким чином вільна, свята і соборна Україна - це царство правди, свободи і спасіння, в якому не дивляться на мову, віру чи національність, це царство, яке дається Богом, але разом з тим твориться самими людьми, щодня і щогодини.
Судячи за все поява і поширення даної світоглядної концепції в регіоні відноситься до XVII ст., епохи довгої, запеклої і кривавої боротьби україноруського козацького народу за православну віру, за правду, свободу і народовладдя в часи Визвольної Війни, відомої також як Хмельниччина.
Тодішня Наддніпрянщина, землі на сході Речі Посполитої являли собою величезні простори, які межували з Диким Полем - малозаселеною частиною Великого Євразійського Степу, знелюдненою в часи розпаду Орди в 15-16 ст. Переважну частину місцевого населення складали слов'яномовні християни, нащадки населення Київської Русі і Орди, які ідентифікували себе християнами, русинами і руськими в сенсі людей Русі (в т.ч. святої Русі), козаками (в т.ч. в сенсі вільних людей по волі Божій) і українцями (в сенсі жителів України, земель Наддніпрянщини у складі Речі Посполитої). Постійні утиски і гоніння на православну руську козацьку віру і людей, які її сповідували, які за попустительства польських королів дозволяли собі християни і іновірці на теренах тодішньої України призвели до массового народного повстання. Важливим елементом повстання було загальне покозачення, тобто практично всі православні жителі тодішньої України, які ідентифікували себе русинами-руськими і християнами стали самоназиватись козаками в тих чи інших смислах, в т.ч. в сенсі вільних людей по волі Божій, а не царській чи панській (одне з народних, степових трактувань православної віри) і боротьба за "вільну Україну", "вільну від пана, ляха, католика-латинянина і іудея-жида". За висловом тодішніх польських літописців "вся Україна покозачилась". Таким чином тодішнім українцям було послане нове світобачення, яке виражалась через поняття "вільна Україна", "козак" (вільна людина) і "українець" (козак, вільна людина з України, людина вільної України). Таким чином людству у рамках православної християнської традиції, яка існувала на землях Наддніпрянщини і Східної Європи було дане бачення царства Божого і його людей у вигляді метафізичного поняття "вільна Україна" і поняття "українець", яке трактувалось як "вільна людина по волі Божій, а не царській чи панській", "козак", "русин" і "християнин". Нові поняття від самого початку стали важливим елементом народного світогляду простого християнського люду Наддніпрянщини його віри в Бога і боротьби за правду, свободу і народовладдя. Вже у 17 ст. у боротьбі за вільну Україну від рук її противників загинуло багато невинних християнських душ, яких народ шанував як мучеників за віру і правду, за царство Бога-Спасителя в усьому світі.
== Вільна Україна і козацтво ==
Як було сказано, від самого початку появи вільної України як поняття у світогляді православних слов'ян-степовиків Наддніпрянщини і Східної Європи вона тісно пов'язувалась з поняттям козаків, вільних людей по волі Божій, поняттям, яке відносилось до більш давніх часів, до степової ординської народної православної християнської традиції 13-16 ст. В часи Хмельниччини ця народна традиція відкрито вступила в конфлікт з баченням козаків як особливої суспільної версти, як найманих вояків чи як бандитів-душогубів.
Після завершення Хмельниччини і поширення на землі Наддніпрянщини впливу царства Руського (Московського) місцевий християнський народ розділили на дві основні верстви - реєстрових посполитих (християн) і реєстрових козаків подібно до аналогічних верств, які вже існували у суспільстві царства Московського. В результаті поняття "козак" в народній уяві поступово набувало нових смислів, старий смисл предків-степовиків "вільна людина по волі Божій, а не царській чи панській" поступово забувався. Натомість серед простого народу, людей регіону, далеко не всі з яких себе ідентифікували з степовою християнською традицією і Хмельниччиною стало все більше поширюватись поняття вільна Україна і українець в сенсі людини вільної України, людини вільної по волі Божій, а не царській чи панській, тобто фактично як синонім поняття козак у його старожитньому значенні.
== Вільна Україна і свята Русь ==
В 13-17 ст. на землях східної Європи і центральної Євразії православні християни, нащадки і правонаступники людей старої Русі в т.ч. підданні ординських царів поширюють віровчення про Бога-Спасителя, Боже царство і святих людей у формі віровчення про святу Русь, маючи на увазі під цим царство Боже на небі і на землі, одним з проявів якого на землі стало Руське князівство, яке прийняло православ'я в часи Володимира Великого. Особливо ця традиція набуває поширення у Великому князівстві, а потім і царстві Руському зі столицею в Москві (Московському), її поширення пов'язане в т.ч. з іменами місцевих святих Сергія Радонізького, Іосифа Волоцького і Ніла Сорського. Натомість землі Наддніпрянщини, розорені Ордою, а потім і у процесі розпаду Орди були мало знайомі з цією традицією, ототожнення себе з старожитньою Руссю і її святістю не грало такої важливої ролі в житті місцевих людей, особливо християн-степовиків, які жили більш мирськими і насущними проблемами - як вижити після чергової навали і нагодувати дітей. Люди вірили і вшановували Бога просто, без особливої пишноти характерної для візантійської і староруської традиції, яка збереглась у північно-східних чи західних лісах і горах, просто називаючись козаками, вільними по волі Божій і християнами, послідовниками Ісуса Христа, втіленого Бога-Спасителя.
Як було сказано вище в часи Хмельниччини простонародна наддніпрянська християнська традиція збагачується поняттям "вільна Україна", яке бачиться в т.ч. в сенсі царства Божого на небі і на землі, царства Бога-Спасителя, Сонця Правди. З посиленням контактів і поширенням впливу царства Московського з 17 ст. також починає поширюватись поняття "свята Русь", яка однак здобуває найбільший вплив і прихильність більше серед заможних, освічених, книжних верств населення, а також серед переселенців з Малої Московщини. Таким чином на землях України виникає світоглядний конфлікт між двома самобутніми баченнями і проявами царства Божого, які були дані людству на теренах східної Європи у рамках православної християнської традиції - свята Русь і вільна Україна. Цей конфлікт триває і досі, проявляє себе в т.ч. в етнічній і політичній площині. Прийнятним способом його вирішення бачиться визнання обох бачень і слов'янських назв для царства Божого як рівноцінних, які були явлені людям для їхнього спасіння. Очевидно, що вільна Україна і свята Русь обоє є проявами вічного царства Божого і питання зв'язку між ними є велика і нерозв'язна тайна нашого буття подібна до тайни зв'язку між іпостасями святої Трійці, якій зі старожитніх часів приділяється така велика увага у православ'ї, зокрема серед послідовників святого Сергія Радонізького, 700-річчя від дня народження якого святкується у нинішньому році.
This site is not affiliated with or endorsed in any way by the Wikimedia Foundation or any of its affiliates. In fact, we fucking despise them.
|
