Difference between revisions 36692 and 49095 on ukwikisource

{{без джерела}}
{{header2
 | title      = Апологія Сократа
 | author     = Платон
 | section    = 
 | previous   = 
 | next       = 
 | notes      = Див. також [[w:Сократ|Сократ]] у Вікіпедії.
(contracted; show full)
Але вже пора нам іти звідси, мені — на смерть, вам — до життя, а що з цього краще, того не знає ніхто, крім Бога.

==== Коментар ====

«Апологія Сократа» (єдиний твір Платона, складений не в діалогічній формі) входить, разом із двома діалогами — «Крітоном» і «Федоном», — до трилогії, присвяченої останнім дням життя славетного давньогрецького філософа Сократа, засудженого афі
инським судом до смертної кари. Річ у тім, шо в лютому 399 р. до н. е., коли Сократу виповнилось сімдесят років, троє афінських громадян (державної прокуратури тоді не було): молодий посередній поет Мелет, політичний діяч, шкіряник Аніт і ритор Лікон — подали в суд скаргу на Сократа. Текст цього обвинувального акту, за Діогеном Лаерцієм*, звучав так: «Сократ винен у тому, шщо не визнає богів, яких визнає держава, а вводить нові божества. Він також винен у розбещуванні молоді. А кара за це — смерть».
Справа Сократа розглядалася в одній з колегій суду геліастів, тобто суду присяжних. Ця колегія налічувала п’ятсот одного суддю, вибраних з-поміж різних верств суспільства.
(contracted; show full)
*Діоген Лаериій. Про життя, вчення і висловлювання знаменитих філософів, II, 40.
Водночас процес проти Сократа мав політичне підґрунтя. Обвинувач прямо вказував, як повідомляє учень Сократа, історик Ксенофонт. автор «Спогадів про Сократа» й «Апології Сократа», 
шщо Сократ виступає проти афінської демократії і своїми розмовами деструктивно впливає на молодь, вселяючи їй ненависть до демократичного ладу й намагаючись повалити його насильницьким способом*.
Не могли афінські демократи забути Сократові того, що серед його учнів були люди, відомі своїми антидемократичними поглядами, такі як Алківіад, який зрадив афінську демократію і перейшов на бік ворожої Афінам Спарти, Крітій — керівник реакційного аристократичного уряду під час короткотривалого панування Тридцятьох олігархів (404—403 pp. до н. е.), Ксенофонт. що покинув Аттику й став переконаним прихильником Спарти, та інші. У тогочасних Афінах, які вийшли з Пелопоннеської війни (431—404 pp. до н. е.) розгромленими й виснаженими безперервними війнами, чумою, розгромом флоту, розпадом Афінського морського союзу, блокадою, правлінням Тридцяти олігархів, люди, які знаходились при владі, й серед них Аніт (саме він був головним призвідцем процесу проти Сократа. Підмовивши Мелета виступити головним обвинувачем), закликали народ самонвідданою роботою підняти економіку, відбудувати сільське господарство, оживити торгівлю й промисловість, а людей, які займалися дискусіями на абстрактні теми й своїми безбожними дослідженнями накликали гнів богів на афінян, різко засуджувати. Одним із винуватців Божої кари почали вважати Сократа, а жартувати з афінським демосом, який ревно стояв на боці традиційної релігії, пильно захищав її непорушність, було вельми небезпечно. Досить згадати, що вже раніше, коли на чолі афінської держави стояв великий демо(contracted; show full)
*Ксенофонт. Спогади про Сократа, 1.
Сократові гарну промову, але той відмовився скористатися нею, вважаючи, що вона йому, як невинній людині, не потрібна. Та й сам Сократ не підготував собі промови, а імпровізував, переконаний у правоті своїх поглядів і вчинків.
Захисна промова Сократа має характер невимушеної розмови з Мелетом і суддями — розмови — улюбленого засобу Сократа розглядати те чи інше філософське питання. Крім того, в Афінах був звичай, 
шщо обвинувачені для пом’якшення вироку намагалися розчулити серця суддів: одягнені якнайбільш нужденнішео, вони приводили до суду своїх заплаканих рідних, самі ридма ридали й просили милосердя. А Сократ відкинув цей загальноприйнятий прийом як недостойний невинної людини.
Промови трьох обвинувачів не дійшли до наших днів. Виступ Мелета, за свідченням античних, був слабким, не мав такого ефекту, на який розраховував обвинувач. Зате Аніт і Лікон (промови мав написати їм софіст Полікрат, автор пасквіля на Сократа) виголосили промови, пересипані модними тоді риторичними прикрасами й наповнені переконливими, на перший погляд, аргументами, які, видно, справили велике враження, якшщо сам Сократ з іронією визнав, що, слухаючи їх, сам себе не впізнав.
У своїй промові — відповіді обвинувачам — Сократ доводив, шщо не почуває себе ні до якої вини, навпаки: він твердив, що виконував із Божої волі благородну місію морального піднесення афінських громадян, і не виявляв ні крихітки покаяння. Він говорив: «Адже я тільки й роблю, що ходжу та переконую кожного з вас, молодого й старого, турбуватись раніше й сильніше не про ваші тіла і гроші, а про душу, аби вона була якомога кращою...»
На підставі голосування (присяжні голосували за допомогою чорних і білих камінців, кидаючи їх до бронзових урн) Сократ був визнаний винним двомастами вісімдесятьма одним голосом проти двохсот двадцяти. Тепер, у другому турі, залишилось визначити кару для засудженого. Закон дозволяв йому самому запропонувати кару, м'якшу від тієї, яку пропонував обвинувач. Якби Сократ хотів урятувати своє життя, то міг би від себе запропонувати вигнання, або ув’язнення, або, нарешті, великий штраф, який за нього готові були заплатити його друзі та учні, в тому числі й Платон. Суд, мабуть, пішов би назустріч такому покаранню, але не таким був Сократ. Запропонувати будь-яку іншу кару — означало б визнати себе винним, а Сократ вважав себе безвинним, мало того — добродійником міста. У почутті своєї цілковитої безвинності він доводив, що не лише не повинен бути покараним, а навпаки, нагородженим, а саме: його слід нагородити правом користування безплатними обідами в При- танеї, яке надавалось особливо заслуженим особам. Такий основний зміст другої частини «Апології Сократа».
Така горда поведінка аж ніяк не сподобалась суддям: вона настільки їх роздратувала, що під час другого голосування, яке мало визначити міру покарання для відповідача, навіть ті судді, які раніше виправдали Сократа, тепер проголосували за смертну кару для нього.
У третій частині промови, яка являє собою останнє слово Сократа, він звертається до суддів, які засудили його, вказуючи їм на те, що не можна заглушити істину за допомогою вбивства людей, примусити замовкнути голос тих, хто їй служить. Прощаючись із суддями, які його виправдали, Сократ пояснює, чому не просив про помилування: він зробив це тому, що його віщий голос доводив, що смерть не заподіє йому нічого поганого, й розмірковує над тим, чим є смерть.
(contracted; show full)[[it:L'apologia di Socrate]]
[[la:Apologia Socratis]]
[[nl:Plato's verdediging van Socrates]]
[[ru:Апология Сократа]]
[[sr:Одбрана Сократова]]

[[Категорія:Давньогрецькі твори]]
[[Категорія:Антична література]]