Revision 21660 of "Енеїда (Котляревський)/Частина перша" on ukwikisource

{{заголовок
 | назва     = Енеїда
 | автор  = [[Іван Котляревський]]
 | секція    = <br/>Частина I.
 | попередня =[[Енеїда (Котляревський)|Зміст]]
 | наступна  = [[Енеїда (Котляревський)/Частина друга|Частина ІІ]]
 | примітки  = 
}}

<poem>
{{poem-on|Частина І.}}
<span style='color: red'><sup>1</sup></span> [[w:Еней|Еней]] був парубок моторний
І хлопець хоть куди [[w:козак|козак]],
Удавсь на всеє зле проворний,
Завзятійший од всіх [[w:бурлака|бурлак]].
Но [[w:греки|греки]], як [[w:Троянська війна|спаливши]] [[w:Троя|Трою]],
Зробили з неї скирту гною,
Він взявши торбу тягу дав;
Забравши деяких троянців,
Осмалених, як гиря, ланців<ref>''Осмалених, як гиря, ланців'' — троянці полишили палючу столицю, тому — ''осмалені''. ''Гиря, гирявий'' — коротко острижений, в переносному значенні — негарний, непоказний. ''Ланець'' — гультяй, розбишака (від назви [[w:ландміліція|ландміліції]], російських військ для несення охоронної та сторожової служби на території України).</ref>,
П'ятами з Трої накивав.

<span style='color: red'><sup>2</sup></span> Він, швидко поробивши човни,
На синє море поспускав,
Троянців насаджавши повні,
І куди очі почухрав.
Но зла [[w:Юнона|Юнона]], суча дочка,
Розкудкудакалась, як квочка,
Енея не любила&nbsp;— страх;
Давно вона уже хотіла,
Щоб його душка полетіла
К [[w:чорт|чортам]] і щоб і дух не пах.

<span style='color: red'><sup>3</sup></span> Еней був тяжко не по серцю
Юноні,&nbsp;— все її гнівив:
Здававсь гірчийший їй від перцю,
Ні в чим Юнони не просив;
Но гірш за те їй не любився,
Що, бачиш, в Трої народився
І мамою [[w:Венеру|Венеру]] звав;
І що його покійний дядько,
[[w:Паріс|Паріс]], [[w:Пріам|Пріамове]] дитятко,
[[w:Яблуко розбрату|Путівочку]]<ref>''Путівочка, путивка'' — сорт осінніх невеликих яблук.</ref> Венері дав.

<span style='color: red'><sup>4</sup></span> Побачила Юнона з неба,
Що пан Еней на поромах;
А то шепнула сука [[w:Геба|Геба]]…
Юнону взяв великий жах!
Впрягла в [[w:Сани|гринджолята]] [[w:пава|павичку]],
Сховала під [[w:кибалка|кибалку]] [[w:волосся|мичку]],
Щоб не світилася [[w:коса|коса]];
Взяла [[w:спідниця|спідницю]] і [[w:Корсет (одяг)|шнурівку]],
І хліба з сіллю на тарілку,
К [[w:Еол|Еолу]] мчалась, як оса.

<span style='color: red'><sup>5</sup></span> "Здоров, Еоле, пане-свату!
Ой, як ся маєш, як живеш? -
Сказала, як ввійшла у хату,
Юнона. - Чи гостей ти ждеш?.."
Поставила тарілку з хлібом
Перед старим Еолом-дідом,
Сама же сіла на [[wikt:ослін|ослін]].
"Будь ласкав, сватоньку-старику!
Ізбий Енея з пантелику,
Тепер пливе на море він.

<span style='color: red'><sup>6</sup></span> Ти знаєш, він який суціга<ref>''Суцiга'' — собачий син, розбишака, пройдисвіт.</ref>,
Паливода і горлоріз;
По світу як іще побіга,
Чиїхсь багацько виллє сліз.
Пошли на його лихо злеє,
Щоб люди всі, що при Енеї,
Послизли і щоб він і сам...
За сеє ж дівку чорнобриву,
Смачную, гарну, уродливу,
Тобі я, далебі, що дам".

<span style='color: red'><sup>7</sup></span> "Гай, гай! Ой, дей же його кату!<ref>''Дей же його кату!'' —  подив з досадою. Близький до: “Ти глянь! Така досада!”</ref>-
Еол насупившись сказав. -
Я все б зробив за сюю плату,
Та вітри всі порозпускав:
[[w:Борей|Борей]] недуж лежить з похмілля,
А [[w:Нот (бог)|Нот]] поїхав на весілля,
[[w:Зефір|Зефір]] же, давній негодяй,
З дівчатами заженихався,
А [[w:Евр (міфологія)|Евр]] в поденщики найнявся, -
Як хочеш, так і помишляй!

<span style='color: red'><sup>8</sup></span> Та вже для тебе обіщаюсь
Енеєві я ляпас дать;
Я хутко, миттю постараюсь
В трістя<ref> ''Трiстя'' — трясовина.</ref> його к чортам загнать.
Прощай же! Швидше убирайся,
Обіцянки не забувайся,
Бо послі, чуєш, нічичирк!
Як збрешеш, то хоча надсядься,
На ласку послі не понадься,
Тогді від мене возьмеш чвирк<ref>''Чвирк'' —  залишок пiсля вторинної перегонки горiлки.</ref>".

<span style='color: red'><sup>9</sup></span> Еол, оставшись на господі,
Зобрав всіх вітрів до двора,
Велів поганій буть погоді...
Якраз на морі і гора!
Все море зараз спузирило,
Водою мов в ключи забило,
Еней тут крикнув, як на пуп;
Заплакався і заридався,
Пошарпався, увесь подрався,
На тім'ї начесав аж [[w:струп|струп]].

<span style='color: red'><sup>10</sup></span> Прокляті вітри роздулися,
А море з лиха аж реве;
Слізьми троянці облилися,
Енея за живіт бере;
Всі човники їх розчухрало,
Багацько війська тут пропало;
Тогді набрались всі сто лих!
Еней кричіть, що "я [[w:Нептун|Нептуну]]
Півкопи<ref>''Пiвкопи'' — 25 [[w:копійка|копiйок]].</ref> грошей в руку суну,
Аби на морі штурм утих".

<span style='color: red'><sup>11</sup></span> Нептун іздавна був дряпічка<ref>''Дряпiчка'' — здирник, хабарник.</ref>,
Почув Енеїв голосок;
Шатнувся зараз із запічка,
Півкопи для його кусок!..
І миттю осідлавши рака,
Схвативсь на його, мов бурлака,
І вирнув з моря як [[w:карась|карась]].
Загомонів на вітрів грізно:
"Чого ви гудете так грізно?
До моря, знаєте, вам зась!"

<span style='color: red'><sup>12</sup></span> От тут-то вітри схаменулись
І ну всі драла до нори;
До ляса<ref>''До ляса'' — навтьоки.</ref>, мов [[w:Ляхи|ляхи]], шатнулись,
Або од [[w:їжак|їжака]] [[w:тхір|тхори]].
Нептун же зараз взяв мітелку
І вимів море як світелку<ref>''Свiтелка'' — свiтлиця, парадна кiмната.</ref>,
То сонце глянуло на світ.
Еней тогді як народився,
Разів із п'ять [[w:Хресне знамення|перехрестився]],
Звелів готовити обід.

<span style='color: red'><sup>13</sup></span> Поклали шальовки<ref>''Шальовки'' — тонкi дошки, якими оббивають стiни, стелю, дах.</ref> соснові,
Кругом наставили [[w:миска|мисок]];
І страву всякую, без мови,
В голодний пхали все куток.
Тут з [[w:сало|салом]] [[w:галушки|галушки]] лигали,
[[w:Лемішка|Лемішку]] і [[w:Куліш (страва)|куліш]] глитали
І [[w:Бражка (спиртова)|брагу]] [[w:кухоль|кухликом]] тягли;
Та і [[w:горілка|горілочку]] хлистали, —
Насилу із-за столу встали
І спати послі всі лягли.

<span style='color: red'><sup>14</sup></span> Венера, не послідня [[w:повія|шльоха]],
Проворна, враг її не взяв,
Побачила, що так полоха
Еол синка, що аж захляв;
Умилася, причепурилась
І, як в неділю, нарядилась,
Хоть би до [[w:Дуда|дудки]] на танець!
Взяла [[w:очіпок|очіпок]] [[w:грезет|грезетовий]]
І [[w:кунтуш|кунтуш]] з усами<ref>''Уси'' - нашивки iз золотої i срiбної тасьми.</ref> [[w:люстрин|люстровий]],
Пішла к [[w:Зевс|Зевесу]] на [[wikt:ралець|ралець]]<ref>''Ходить на ралець'' — ходити на свята до високопосадовців із подарунками.</ref>.

<span style='color: red'><sup>15</sup></span> Зевес тогді кружав [[w:Сивуха|сивуху]]
І [[w:оселедець|оселедцем]] заїдав;
Він, сьому випивши восьмуху<ref>''Восьмуха'' — восьма частина кварти (близько 125 грамiв).</ref>,
Послідки з [[w:Кварта (об'єм)|кварти]] виливав.
Прийшла Венера, іскривившись.
Заплакалась и завіскрившись,
І стала хлипать перед ним:
"Чим пред тобою, милий тату,
Син заслужив таку мій плату?
Ійон<ref>''Iйон'' — бач.</ref>, мов в [[w:Гра у свинки|свинки грають їм]].

<span style='color: red'><sup>16</sup></span> Куди йому уже до [[w:Рим|Риму]]?
Хіба як здохне чорт в рові!
Як вернеться [[w:кримський хан|пан хан]] до [[w:Кримське ханство|Криму]]<ref>''Як вернеться пан хан до Криму'' - те, чого нiколи не буде. [[w:Кримське ханство|Кримське ханство]] ліквідоване i приєднане до Росiї 1783 року.</ref>,
Як женитсья сич на сові.
Хіба б уже та не Юнона,
Щоб не вказала [[w:Макогін|макогона]],
Що й досі слухає чмелів!
Коли б вона та не бісилась,
Замовкла і не комизилась<ref>''Комизитися'' —  вередувати, капризувати; упиратися; норовитися.</ref>,
Щоб ти се сам їй ізвелів".

<span style='color: red'><sup>17</sup></span> Юпітер, все допивши з кубка,
Погладив свій рукою [[w:оселедець (зачіска)|чуб]]:
"Ох, доцю, ти моя голубка!
Я в правді твердий так, як дуб.
Еней збудує сильне царство
І заведе своє там панство:
Не малий буде він панок.
На [[w:панщина|панщину]] ввесь світ погонить,
Багацько хлопців там наплодить
І всім їм буде ватажок.

<span style='color: red'><sup>18</sup></span> Заїде до [[w:Дідона|Дідони]] в гості
І буде там бенкетовать;
Полюбиться її він мосці<ref>''Мосць'' — величність.</ref>
І буде [[wikt:пускати бісики|бісики пускать]].
Іди, небого, не журися,
[[w:понеділкування|Попонеділкуй]], помолися,
Все буде так, як я сказав".
Венера низько поклонилась
І з панотцем своїм простилась,
А він її поціловав.

<span style='color: red'><sup>19</sup></span> Еней прочумався<ref>''Прочумати'' — привести до пам'яті.</ref>, проспався
І голодранців позбирав,
Зовсім зібрався і уклався,
І, скілько видно, почухрав.
Плив-плив, плив-плив, що аж обридло,
І море так йому огидло,
Що бісом на його дививсь:
"Коли б, — каже, — умер я в Трої,
Уже б не пив сеї гіркої
І марне так не волочивсь".

<span style='color: red'><sup>20</sup></span> Потім, до берега приставши
З троянством голим всім своїм,
На землю з човнів повстававши,
Спитавсь, чи є що їсти їм.
І зараз чогось попоїли,
Щоб на путі не ослабіли;
Пішли, куди хто запопав.
Еней по берегу попхався
І сам не знав, куди слонявся,
Аж гульк — і в город причвалав.

<span style='color: red'><sup>21</sup></span> В тім городі жила Дідона,
А город звався [[w:Карфаген|Карфаген]],
Розумна пані і моторна,
Для неї трохи сих імен:
Трудяща, дуже працьовита,
Весела, гарна, сановита,
Бідняжка — що була вдова;
По городу тогді гуляла,
Коли троянців повстрічала,
Такі сказала їм слова:

<span style='color: red'><sup>22</sup></span> "Відкіль такі се гольтіпаки?
Чи рибу з [[w:Дон|Дону]] везете?
Чи, може, виходці-бурлаки?
Куди, прочане, ви йдете?
Який вас враг сюди направив?
І хто до города причалив?
Яка ж ватага розбишак!"
Троянці всі замурмотали,
Дідоні низько в ноги пали,
А, вставши, їй мовляли так:

<span style='color: red'><sup>23</sup></span> "Ми всі, як бач, народ хрещений,
Волочимся без талану,
Ми в Трої, знаєш, порождені,
Еней пустив на нас ману;
Дали нам греки прочухана
І самого Енея-пана
В три вирви вигнали відтіль;
Звелів покинути нам Трою,
Підмовив плавати з собою,
Тепер ти знаєш ми відкіль,

<span style='color: red'><sup>24</sup></span> Помилуй, пані благородна!
Не дай загинуть головам,
Будь милостива, будь незлобна,
Еней спасибі скаже сам.
Чи бачиш, як ми обідрались!
Убрання, постоли порвались,
Охляли, ніби в дощ щеня!
[[w:Кожух|Кожухи]], [[w:|свити]] погубили
І з голоду в кулак трубили,
Така нам лучилась пеня<ref>''Пеня'' — горе, біда.</ref>".

<span style='color: red'><sup>25</sup></span> Дідона гірко заридала
І з білого свого лиця
Платочком сльози обтирала:
"Коли б, — сказала, — молодця
Енея вашого злапала,
Уже б тогді весела стала,
Тогді [[w:великдень|великдень]] був би нам!"
Тут плюсь — Еней як будто з неба:
"Ось, ось де я, коли вам треба!
Дідоні поклонюся сам".

<span style='color: red'><sup>26</sup></span> Потім, з Дідоною обнявшись,
Поцілувались гарно в смак;
За рученьки біленькі взявшись,
Балакали то сяк, то так.
Пішли к Дідоні до господи
Через великі переходи,
Ввійшли в світлицю та й на піл,
Пили на радощах сивуху
І їли сім'яну макуху,
Покіль кликнули їх за стіл.

<span style='color: red'><sup>27</sup></span> Тут їли рознії потрави,
І все з полив'яних мисок,
І самі гарнії приправи
З нових кленових тарілок:
Свинячу голову до хріну
І локшину на переміну,
Потім з підлевою індик;
На закуску куліш і кашу,
Лемішку, зубци, путрю, квашу
І з маком медовий шулик.

<span style='color: red'><sup>28</sup></span> І кубками пили слив'янку,
Мед, пиво, брагу, сирівець,
Горілку просту і калганку,
Куривсь для духу яловець.
Бандура горлиці бриньчала,
Сопілка зуба затинала,
А дудка грала по балках;
Санжарівки на скрипці грали,
Кругом дівчата танцьовали
В дробушках, в чоботах, в світках.

<span style='color: red'><sup>29</sup></span> Сестру Дідона мала Ганну,
Насправжки дівку хоть куди,
Проворну, чепурну і гарну;
Приходила і ся сюди
В червоній юпочці баєвій,
В запасці гарній фаналевій,
В стьонжках, в намисті і в ковтках;
Тут танцьовала викрутасом
І пред Енеєм вихилясом
Під дудку била третяка.

<span style='color: red'><sup>30</sup></span> Еней і сам так розходився,
Як на аркані жеребець,
Що трохи не увередився,
Пішовши з Гандзею в танець.
В обох підківки забряжчали,
Жижки од танців задрижали,
Вистрибовавши гоцака.
Еней, матню в кулак прибравши
І не до соли примовлявши,
Садив крутенько гайдука.

<span style='color: red'><sup>31</sup></span> А послі танців варенухи
По філіжанці піднесли,
І молодиці-цокотухи
Тут баляндраси понесли;
Дідона кріпко заюрила,
Горщок з вареною розбила,
До дуру всі тогді пили.
Ввесь день весело прогуляли
І п'яні спати полягали;
Енея ж ледве повели.

<span style='color: red'><sup>32</sup></span> Еней на ніч забрався спати,
Зарився в просо, там і ліг;
А хто хотів, побрів до хати,
А хто в хлівець, а хто під стіг.
А деякі так так хлиснули,
Що де упали -- там заснули,
Сопли, харчали і хропли;
А добрі молодци кружали,
Поки аж півні заспівали,--
Що здужали, то все тягли.

<span style='color: red'><sup>33</sup></span> Дідона рано ісхопилась,
Пила з похмілля сирівець;
А послі гарно нарядилась,
Як би в оренду на танець.
Взяла караблік бархатовий,
Спідницю і карсет шовковий
І начепила ланцюжок;
Червоні чоботи обула,
Та і запаски не забула,
А в руки з вибійки платок.

<span style='color: red'><sup>34</sup></span> Еней же, з хмелю як проспався,
Із'їв солоний огірок;
Потім умився і убрався,
Як парубійка до дівок.
Йому Дідона підослала,
Що од покійника украла:
Штани і пару чобіток,
Сорочку і каптан з китайки,
І шапку, пояс з каламайки,
І чорний шовковий платок.

<span style='color: red'><sup>35</sup></span> Як одяглись, то ізійшлися,
З собою стали розмовлять;
Наїлися і принялися,
Щоб по-вчорашньому гулять.
Дідона ж тяжко сподобала
Енея так, що і не знала,
Де дітися і що робить;
Точила всякії баляси
І підпускала разні ляси,
Енею тілько б угодить.

<span style='color: red'><sup>36</sup></span> Дідона виглядала грище,
Еней щоб веселіший був,
І щоб вертівся з нею ближче,
І лиха щоб свого забув:
Собі очиці зав'язала
І у панаса грати стала,
Енея б тілько уловить;
Еней же зараз догадався,
Коли Дідони терся, м'явся,
Її щоб тілько вдовольнить.

<span style='color: red'><sup>37</sup></span> Тут всяку всячину іграли,
Хто як і в віщо захотів;
Тут інші журавля скакали,
А хто од дудочки потів,
І в хрещика, і в горюдуба,
Не раз доходило до чуба,
Як загулялися в джгута;
В хлюста, в пари, в візка іграли
І дамки по столу совали;
Чорт мав порожнього кута.

<span style='color: red'><sup>38</sup></span> Щодень було у них похмілля,
Пилась горілка, як вода;
Щодень бенкети, мов весілля,
Всі п'яні, хоть посуньсь куда.
Енеєві так, як болячці
Або лихій осінній трясці,
Годила пані всякий день.
Були троянці п'яні, ситі,
Кругом обуті і обшиті,
Хоть голі прибрели, як пень.

<span style='color: red'><sup>39</sup></span> Троянці добре там курили,
Дали приманку всім жінкам,
По вечерницям всі ходили,
Просвітку не було дівкам.
Та й сам Еней-сподар і паню
Підмовив паритися в баню...
Уже ж було не без гріха!
Бо страх вона його любила,
Аж розум ввесь свій погубила,
А, бачся, не була плоха.

<span style='color: red'><sup>40</sup></span> От так Еней жив у Дідони,
Забув і в Рим щоб мандровать.
Тут не боявся і Юнони,
Пустився все бенкетовать;
Дідону мав він мов за жінку,
Убивши добру в неї грінку,
Мутив як на селі москаль!
Бо -- хрін його не взяв -- моторний,
Ласкавий, гарний, і проворний,
І гострий, як на бритві сталь.

<span style='color: red'><sup>41</sup></span> Еней з Дідоною возились,
Як з оселедцем сірий кіт;
Ганяли, бігали, казились,
Аж лився деколи і піт.
Дідона ж мала раз роботу,
Як з ним побігла на охоту,
Та грім загнав їх в темний льох...
Лихий їх зна, що там робили,
Було не видно з-за могили,
В льоху ж сиділи тілько вдвох.

<span style='color: red'><sup>42</sup></span> Не так-то робиться все хутко,
Як швидко оком ізмигнеш;
Або як казку кажеш прудко,
Пером в папері як писнеш.
Еней в гостях прожив немало,--
Що з голови його пропало,
Куди його Зевес послав.
Він годів зо два там просидів,
А мабуть би, і більш пронидів,
Якби його враг не спіткав.

<span style='color: red'><sup>43</sup></span> Колись Юпітер ненароком
З Олімпа глянув і на нас
І кинув в Карфагену оком --
Аж там троянський мартопляс...
Розсердився і розкричався,
Аж цілий світ поколихався;
Енея лаяв на ввесь рот:
"Чи так-то, гадів син, він слуха?
Убрався в патоку, мов муха,
Засів, буцім в болоті чорт.

<span style='color: red'><sup>44</sup></span> Пійдіть гінця мені кликніте,
До мене зараз щоб прийшов,
Глядіть же, цупку прикуріте,
Щоб він в шинок та не зайшов!
Бо хочу я кудись послати.
Ійон, ійон же, вража мати!
Але Еней наш зледащів;
А то Венера все свашкує,
Енеєчка свого муштрує,
Щоб він з ума Дідону звів".

<span style='color: red'><sup>45</sup></span> Прибіг Меркурій, засапавшись,
В три ряди піт з його котив;
Ввесь ременцями обв'язавшись,
На голову бриль наложив;
На грудях з бляхою ладунка,
А ззаду з сухарями сумка,
В руках нагайський малахай.
В такім наряді влізши в хату,
Сказав"Готов уже я, тату,
Куди ти хочеш, посилай".

<span style='color: red'><sup>46</sup></span> "Біжи лиш швидше в Карфагену,--
Зевес гінцеві так сказав,--
І пару розлучи скажену,
Еней Дідону б забував.
Нехай лиш відтіль уплітає
І Рима строїти чухрає,--
А то залиг, мов в грубі пес.
Коли ж він буде ще гуляти,
То дам йому себе я знати,--
От так сказав, скажи, Зевес".

<span style='color: red'><sup>47</sup></span> Меркурій низько поклонився,
Перед Зевесом бриль ізняв,
Через поріг перевалився,
До стайні швидше тягу дав.
Покинувши із рук нагайку,
Запряг він миттю чортопхайку.
Черкнув із неба, аж куріть.
І все кобилок поганяє,
Що оглобелька аж брикає,
Помчали, аж візок скрипить.

<span style='color: red'><sup>48</sup></span> Еней тоді купався в бразі
І на полу, укрившись, ліг;
Йому не снилось о приказі,
Як ось Меркурій в хату вбіг.
Смикнув із полу, мов псяюху.
"А що ти робиш, п'єш сивуху?--
Зо всього горла закричав.--
Ану лиш швидше убирайся,
З Дідоною не женихайся,
Зевес поход тобі сказав.

<span style='color: red'><sup>49</sup></span> Чи се ж таки для діла робиш,
Що й досі тута загулявсь?
Та швидко і не так задробиш;
Зевес недурно похвалявсь;
Получиш добру халазію,
Він видавить з тебе олію,
От тілько йще тут побарись.
Гляди ж, сьогодні щоб убрався,
Щоб нищечком відсіль укрався,
Мене удруге не дождись".

<span style='color: red'><sup>50</sup></span> Еней піджав хвіст мов собака,
Мов Каїн затрусивсь увесь;
Із носа потекла кабака:
Уже він знав, який Зевес.
Шатнувся миттю сам із хати
Своїх троянців позбирати;
Зібравши, дав такий приказ:
"Як можна швидше укладайтесь,
Зо всіма клунками збирайтесь,
До моря швендайте якраз!"

<span style='color: red'><sup>51</sup></span> А сам, вернувшися в будинки,
Своє лахміття позбирав;
Мізерії наклав дві скриньки,
На човен зараз одіслав
І дожидався тілько ночи,
Що як Дідона зімкне очі,
Щоб, не прощавшись, тягу дать.
Хоть він за нею і журився
І світом цілий день нудився,
Та ба! бач, треба покидать.

<span style='color: red'><sup>52</sup></span> Дідона зараз одгадала,
Чого сумує пан Еней,
І все на ус собі мотала,
Щоб умудритися і їй;
З-за печі часто виглядала,
Прикинувшись, буцім куняла
І мов вона хотіла спать.
Еней же думав, що вже спала,
І тілько що хотів дать драла,
Аж ось Дідона за чуб хвать.

<span style='color: red'><sup>53</sup></span> "Постій, прескурвий, вражий сину!
Зо мною перше розплатись;
От задушу, як злу личину!
Ось ну лиш тілько завертись!
От так за хліб, за сіль ти платиш?
Ти всім, привикши насміхатись,
Розпустиш славу по мені!
Нагріла в пазусі гадюку,
Що послі ізробила муку;
Послала пуховик свині.

<span style='color: red'><sup>54</sup></span> Згадай, який прийшов до мене,
Що ні сорочки не було;
І постолів чорт мав у тебе,
В кишені ж пусто, аж гуло;
Чи знав ти, що такеє гроші?
Мав без матні одні холоші,
І тільки слава, що в штанах;
Та й те порвалось і побилось,
Аж глянуть сором, так світилось,
Свитина вся була в латках.

<span style='color: red'><sup>55</sup></span> Чи я тобі та не годила?
Хіба ріжна ти захотів?
Десь вража мати підкусила,
Щоб хирний тут ти не сидів.--
Дідона гірко заридала,
І з серця аж волосся рвала,
І закраснілася, мов рак.
Запінилась, посатаніла,
Неначе дурману із'їла,
Залаяла Енея так:--

<span style='color: red'><sup>56</sup></span> Поганий, мерзький, скверний, бридкий,
Нікчемний, ланець, кателик!
Гульвіса, пакосний, престидкий,
Негідний, злодій, єретик!
За кучму сю твою велику
Як дам ляща тобі я в пику,
То тут тебе лизне і чорт!
І очі видеру із лоба
Тобі, диявольська худоба.
Трясешся, мов зимою хорт!

<span style='color: red'><sup>57</sup></span> Мандруй до сатани з рогами,
Нехай тобі присниться біс!
З своїми сучими синами,
Щоб враг побрав вас всіх, гульвіс,
Щоб ні горіли, ні боліли,
На чистому щоб поколіли,
Щоб не оставсь ні чоловік,
Щоб доброї не знали долі,
Були щоб з вами злії болі,
Щоб ви шаталися повік!"

<span style='color: red'><sup>58</sup></span> Еней від неї одступався,
Поки зайшов через поріг,
А далі аж не оглядався,
З двора в собачу ристь побіг.
Прибіг к троянцям, засапався,
Обмок в поту, як би купався,
Мов з торгу в школу курохват;
Потім, в човен хутенько сівши
І їхати своїм велівши,
Не оглядався сам назад.

<span style='color: red'><sup>59</sup></span> Дідона тяжко зажурилась,
Ввесь день ні їла, ні пила;
Все тосковала, все нудилась,
Кричала, плакала, ревла.
То бігала, як би шалена,
Стояла довго тороплена,
Кусала ногті на руках;
А далі сіла на порозі,
Аж зануділо їй, небозі,
І не встояла на ногах.

<span style='color: red'><sup>60</sup></span> Сестру кликнула на пораду,
Щоб горе злеє розказать,
Енеєву оплакать зраду
І льготи серцю трохи дать.
"Ганнусю, рибко, душко, любко,
Рятуй мене, моя голубко,
Тепер пропала я навік!
Енеєм кинута я, бідна,
Як сама паплюга послідня,
Еней злий змій -- не чоловік!

<span style='color: red'><sup>61</sup></span> Нема у серця мого сили,
Щоб я змогла його забуть.
Куди мні бігти? -- до могили!
Туди один надежний путь!
Я все для його потеряла,
Людей і славу занедбала;
Боги! я з ним забула вас.
Ох! дайте зілля мні напитись,
Щоб серцю можна розлюбитись,
Утихомиритись на час.

<span style='color: red'><sup>62</sup></span> Нема на світі мні покою,
Не ллються сльози із очей,
Для мене білий світ єсть тьмою,
Там ясно тілько, де Еней.
О пуцьверинку Купідоне!
Любуйся, як Дідона стогне...
Щоб ти маленьким був пропав!
Познайте, молодиці гожі,
З Енеєм бахурі всі схожі,
Щоб враг зрадливих всіх побрав!"

<span style='color: red'><sup>63</sup></span> Так бідна з горя говорила
Дідона, жизнь свою кляла;
І Ганна, що їй ні робила,
Ніякой ради не дала.
Сама з царицей горювала,
І сльози рукавом втирала,
І хлипала собі в кулак.
Потім Дідона мов унишкла,
Звеліла, щоб і Гандзя вийшла,
Щоб їй насумуватись всмак.

<span style='color: red'><sup>64</sup></span> Довгенько так посумувавши,
Пішла в будинки на постіль;
Подумавши там, погадавши,
Проворно скочила на піл.
І, взявши з запічка кресало
І клоччя в пазуху чимало,
Тихенько вийшла на город.
Ночною се було добою
І самой тихою порою.
Як спав хрещений ввесь народ.

<span style='color: red'><sup>65</sup></span> Стояв у неї на городі
В кострі на зиму очерет;
Хоть се не по царській породі,
Та де ж взять дров, коли все степ;
В кострі був зложений сухенький,
Як порох був уже палкенький,
Його й держали на підпал.
Під ним вона огонь кресала,
І в клоччі гарно розмахала,
І розвела пожар чимал.

<span style='color: red'><sup>66</sup></span> Кругом костер той запаливши,
Зо всей одежі роздяглась,
В огонь лахміття все зложивши,
Сама в огні тім простяглась.
Вкруг неї полум'я палало,
Покійниці не видно стало,
Пішов од неї дим і чад!
Енея так вона любила,
Що аж сама себе спалила,
Послала душу к чорту в ад.
{{poem-off}}
</poem>

==Примітки==
<references/>

[[Категорія:Енеїда (Іван Котляревський)]]