Difference between revisions 17695478 and 19099507 on ukwiki

{{Картка:Історія Лівану}}
У липні 1941 адміністрація [[режим Віші|уряду Віші]], що захопила владу в Сирії і Лівані після поразки Франції від [[Німеччина|Німеччини]] в 1940, була вигнана з країни британськими військами за підтримкою сил «[[Вільна Франція|Вільної Франції]]», яка обіцяла надати незалежність обом арабським країнам. Проте, вибори 1943 привели до влади режим, що виступав за негайне отримання державної незалежності і ліквідацію французького впливу. Власті «Вільної Франції» заарештували новообраног(contracted; show full)нафтопроводи західних компаній, розірвав дипломатичні відносини з США і Великобританією (пізніше відновлені), заборонив захід американських військових кораблів. У країні був проведений загальний страйк протесту проти дій Ізраїлю. Хоча Ліван не брав участь у війні, вона завдала важкого збитку його економіці: ускладнилася банківська діяльність, посилилася втеча капіталів за кордон, скоротився [[туризм]], підвищилися ціни і непрямі податки, зросло [[безробіття]].

У 1968 пройшли чергові парламентські вибори. 
На цейЦього разу успіх супроводив партіям «Потрійного союзу»: НЛП одержала 9 місць з 99, «Катаїб» – 9, а [[Національний блок Лівану|Національний блок]] – 7. Шехабістам дісталося 27 місць, ПСП і її прихильникам – 7. Блок християнських партій відмовився підтримати уряд Абдаллаха Яфі і домігся формування в жовтні 1968 нового кабінету на чолі з тим же прем'єр-міністром, але з включенням в нього лідерів партій «Катаїб» і Національного блоку – П’єра Жмайеля і Раймона Едде.

(contracted; show full)

У 1970 новим президентом Лівану був вибраний представник центристських сил [[Сулейман Франж’є]] (1970–1976). Йому довелося зіткнутися з різким погіршенням ситуації, пов'язаним з перекиданням до Лівану основних бойових сил палестинців з [[Йорданія|Йорданії]] після їх розгрому йорданською армією у вересні 1970.
{{Без джерел|дата=січень 2008}}