Difference between revisions 19578978 and 20920191 on ukwiki

Найстарші тексти українських театральних творів, що збереглися до нашого часу — це дві інтермедії Гаватовича (або принаймні виставлені й видрукувані при його польській драмі) з 1619 року, або ще раніша декламація на Різдво Христове, виконана на честь львівського єпископа Єремії Тисаровського, мабуть, не пізніше Різдва 1615 року, бо в 1616 цю декламацію вже було видруковано. Автором її був відомий український гуманіст, «недостойний ієромонах Памва Беринда Типограф». Отже, обидва ці найстарші твори п(contracted; show full)
Жаль нехай з мешкання сердечного уступить<br />
А на тих міст радість і веселье наступит.</ref>
У такому тоні витриманий цілий твір, який є талановитим ренесансовим гуманістичним твором. Ще рішучіше дає підставу говорити про ранній ренесансовий репертуар українського театру те переконання, що названі твори з другого десятиліття XVII&nbsp;ст., напевне, не були першими творами українського театру, але старші твори просто до нас не дійшли. Документально відомо, що 
уніатсгреко-католицького єпископа Вел'ямина Рутського вітали в луцькій колегії українським діалогом; зрештою, Іван Вишенський ще в XVI&nbsp;ст. осуджував прихильність до комедії та до машкар і протестував проти машкарського і комедійного набоженства. Такі речі, як декламація плачів над плащаницею в церкві, викликали з боку Вишенського глибоке обурення. Отже, значить, не тільки в XVII&nbsp;ст. в церквах виконувалися ті плачі (як, наприклад, «Христос Пасхон» Скульського та «Розмишленіє» Волковича 1631 року).

(contracted; show full)скресіння Христового у вигляді «сошествія в ад», а з другого боку&nbsp;— стільки ренесансової життєрадісності, живості, життя й руху, що, зрозуміло, цей твір мусив постати в добі розцвіту ренесансу в Україні, коли готицьке оточення ще не віджило свого віку. При цьому твір зложено з таким глибоким розумінням вимог сцени та сценічності, що, ясна річ, він не міг бути початком драматичної творчості, а мусив бути твором театру, що вже мав за собою вироблені традиції.

Зовсім інакше виглядає друга, дещо слаб
іша під оглядом театральності, але сильніша в психологічному візерункові, дуже талановита драма, в головному теж пересякнута духом ренесансу, але, як видно, пізнього, завмираючого ренесансу, бо наприкінці платить данину вже вимогам бароко. Цей драматичний твір, що називається «Dialogus de passione Christi», відомий нам із списку 1676 року, але скомпонований, напевне, значно раніше, хоч, неперечно, в часі, коли творчість ренесансу остаточно доживала своїх часів, а бароко входило в силу. Сам автор цього діалогу рисується нам як дуже освічений гуманіст&nbsp;— рицар, тонкий психолог і особливо знатоквець та елегантський майстер зображення жіночої чутливості й жертовної душі. Він, мабуть, був дидаскалом, хоч звик до аристократичного товариства. Діалог він, мабуть, виставляв у Жовкві і то, мабуть, не в монастирі, як думав Франко, а швидше в магнатській палаті Якова Собеського (батька короля), в колі шляхетного товариства, що на Великдень збиралося в гостинній господі. Рід Собеських спольщився, але українські симпатії й чуття спорідненості з українським народом у всіх Собеських постійно було досить живим. Оскільки діалог виставлявся перед товариством, вже спольщеним, то автор мусив у пролозі по-польськи наперед оповісти точно зміст діалогу; польською мовою і віршуванням у польській мові автор, як видно з прологу, володів досконало, але як український патріот самий діалог зложив у мові українській: «Taką my tragedią wyslowim do Panie, A to się wszystko ruskim dialektem stanie». Правда, в українській мові діалогу зустрічається досить полонізмів, але не так уже й багато, й ті самі полонізми сприяють вишуканості та вибагливості винятково елегантської мови,&nbsp;— мови не простонародної, а тої, якою говорили освічені шляхетські кола, що ще не виродилися, але стояли на шляху до того. Коли мова і вірш «Слова» були живі й прості, мова і вірш діалогау&nbsp;— живі, але вибагливі; в них ще немає барокової піднесеності й важкості, але чується аристократичність вибраної освіченої української верстви.

(contracted; show full)а на погрéб Сагайдачного 1622&nbsp;р. Але частіше це були, власне, політичні памфлети у формі діалогів або політично-агітаційні випади, як діалог Кіцкого про оборону України 1615&nbsp;р., написаний, правда, в польській мові; найкращі українські взірці таких творів прийшли у XVIII&nbsp;ст., в добі рококо. Натомість доба бароко, особливо другої половини XVII і першої третини XVIII&nbsp;ст., культивувала, розвинула й регулювала драматичну творчість великих форм, а власне українську трагедію.


== Див. також ==
* [[Театр]]
* [[Ренесанс]]
* [[Українська культура]]⏎
⏎
== Примітки ==
{{reflist}}

== Джерела ==
# Гаврюшенко О. А., Шейко В. М., Тишевська Л.Г Історія культури: Навч.посібник/&nbsp;/ Наук.ред. В.&nbsp;М.&nbsp;Шейко.-&nbsp;— К.:  Кондор, 2004.-&nbsp;— 763 с.

== Посилання ==
* http://litopys.org.ua/cultur/cult23.htm

== Див. також ==
* [[Театр]]
* [[Ренесанс]]
* [[Українська культура]]⏎
⏎
{{Вікіфікувати|дата=січень 2014}}

{{Ізольована стаття}}
[[Категорія:Український театр]]